4. Естетичний ідеал.

Слово “ідеал” – грецького походження (від “ідея”, “поняття”, “образ”, “уявлення”) як поняття використовується у широкому розумінні, ідеал моральний, політичний чи суспільний – але в такому випадку йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях “рівність, братерство, свобода”. Естетичний же ідеал має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини. Самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов’язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, доповнюючи наслідування природи, наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не лише відтворювати природу, а й покращувати, ідеалізувати її. Відповідно до цього розширювалися межі мистецтва. Тепер художник міг створювати образи, які не мають реального прототипу в природі. В естетиці Гегеля поняття “ідеал” стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища – сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності.

Нерідко естетичний ідеал в історії розвитку людства був зверненим у минуле. Це ставалось, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Наприклад, античні мислителі вбачали “золотий вік людства” в доісторичному стані.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю. Ідеали здатні випереджувати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Всяка дійсність містить у собі нові можливості, діяльність людини взагалі спрямована на майбутнє. Ідеал слугує вищим об’єктивним критеріям оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі. Естетичний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.