3. Сприйняття мистецтва.

Сприйняття мистецтва формується епохою, митцем та реципієнтом. Так виховання і катарсис в Аристотелівському тлумаченні впливу на людину характеризують період античної трагедій; утвердження християнської ідеології у сприйнятті мистецтва позначилась в епоху середньовічних культових споруд, ікон, обрядових музичних творів.

Процес художнього сприйняття за допомогою діяльності реципієнта має свої закони, вимагає знання “мови” мистецтва, творчої співпраці розвинених здібностей та смаку, естетичного досвіду і психологічної зосередженості на об’єкті сприйняття.

До найважливіших особливостей сприйняття належать – чуттєва безпосередність, цілісність, усвідомленість, переживання предмета. Сприйняти твір мистецтва – це означає проникнути в таїну його численних семантичних відтінків.

Коли ми звертаємось до безпосереднього розуміння сприйняття мистецтва, то на перший план виходить розкриття сутності суб’єкта сприйняття, його психологічний стан з усіма інтелектуальними, емоційними виявами.

Прослідковується певний зв’язок між митцем і реципієнтом. Митець – він же і реципієнт, що може дати суворий присуд власному твору (трагічний принцип знищення Гоголем другої частини “Мертвих душ”). Митця постійно переслідує власний внутрішній цензор у самоспогляданні творчості. І навпаки реципієнт дивиться на твір очима художника. Сприйняття – це є творення художнього цілого, а також саме творення, тобто дія, зусилля, а не пасивна фіксація. На творчій ініціативі у сприйманні мистецтва наголошував відомий естетик, структураліст Ян Мукаржовський.

Сприйняття мистецтва формується усім життям людини і загальним набутком культури суспільства. Важливим тут є включення інтелекту, попередніх знань.

У наш час щодо сприйняття мистецтва склалась непроста ситуація. Веління часу вимагає новаторства у засобах і мові мистецтва. Як вважає мистецтвознавець Г. Гадамер: “сучасний живописець вже не може ігнорувати таку вимогу: картина має не просто привертати до себе увагу, запрошуючи до споглядання, але й вказувати на життєві обставини в яких вона існує і частиною яких вона є. Панування в сучасному світі стандартів і серійності речей, проникнення конструктивного начала у всі сфери життя, що старе відношення мистецтва і природи, яке панувало у творчості протягом тисячоліть, в сфері концепції мімезису наповнюється новим смислом”. Гадамер підсумовує, що сучасний художник не стільки творець, скільки відкривач небаченого, він – “винахідник ще ніколи неіснуючого, яке завдяки йому проникає в дійсність буття”. З цієї причини немало труднощів зазнав реципієнт, стикаючись з новітніми мистецькими експериментами над сміливими викликами узвичаєності.

За умов соціальних катаклізмів, тоталітаризму, війн – мистецтво зазнавало жорстокого засилля технократії, знецінення святої трепетності перед людським життям. Сучасні культурологи констатують, що все це не могло не вплинути на відношення до мистецтва та його сприйняття.