4. Відображувальна сутність мистецтва.

Мистецтво – це реальний світ буття, частиною якого стає сама ж об’єктивована художня свідомість людини, людства. Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображувальна сутність. У відображенні неодмінно фіксуються процес взаємодії відображуваного об’єкта і його “відбитка”; “відбиток” є вторинним щодо предмета відображення.

Мистецтво – одна з універсальних форм відображення, вираження, оцінки чи пізнання явища, а не його власне буття.

До категорії відображення примикають поняття мімезис та вираження. Всі вони – і зображення, і мімезис, і вираження – вимагають наявність першоелемента – прообразу.

Міметичність в мистецтві бере за зразок в узагальненому розумінні природу, яку воно наслідує, або ж саму ідею цієї природи (концепція Платона).

У понятті “вираження” увага акцентується на суб’єктивній оцінці митця і ставленні до зображуваного. Без вираження ідеї та сенсу факт зображення залишився б пасивною копією, яка в німоті своїй нічого не промовляє, не служить засобом естетичного спілкування та інформації. Мистецтво не лише зображує чи наслідує рух життя, історичні події, а й виражає духовно-естетичний, культурний, моральний стан суспільства.

Зображення несе в собі різні підтексти, включаючи наслідування і вираження. Воно необов’язково залежить від прообразу зображуваного, реально існуючого. Зображення – це образотворення нової реальності.

У мистецтві відображаються такі вселюдські цінності естетичного споглядання в його частковостях і все єдиному цілому як космос, абсолют і довершеність прекрасного, свободи. Зображення в мистецтві – це також історичне літописання у вчинках, подіях та характерах.

Мистецтво відображає навіть тоді, коли воно бере в основу міфологічні чи релігійні сюжети. Зображення в мистецтві мають ігровий характер, бо і сама природа мистецтва – ігрова. У мистецтві відображається вірогідно можливе, мистецтво може зображувати вимисел і уяву, тоді як наслідувати – лише реальні речі природи.

Категорія відображення еволюціонувала у співвідношенні з мистецтвом, розширився її зміст. Говорячи про “мислення” кібернетичної машини, ми маємо на увазі зовнішню метафору механізмів дії людського розуму. Так і мистецтво, не обмежуючи себе функцією схожості з видимим світом, воно творить естетично упорядковану іншу реальність, залишаючи за собою неодмінність чуттєвості художньої мови, образну асоціативну метафоричність.

Відображаючи, наслідуючи і виражаючи своєю образною системою суще в ноосфері, мистецтво упорядковує духовну енергію людства, знаходячи паралелі із законами творення й гармонії в самій же природі.