5. Діяльність в аспекті світовідношення

Німецький філософ ХХ ст. Макс Шелер, який стояв біля витоків сучасної філософської антропології, звертає увагу на здатність людини виходити за межі типової для тваринного світу фізіологічно обумовленої взаємодії з навколишнім світом і визначати свою поведінку сприйняттям речей як вони є, в їхньому „так-бутті”; разом з тим саме це „так-буття” навколишньої реальності, як і безпосередність власного свого існування, людський суб’єкт здатен опредметнювати, об’єктивувати, тим самим покладаючи між ними й собою повну ідеальну порожнечу, внутрішньо дистанціюючись від них, ніби підносячись над ними. „Таким чином, людина – це істота, яка перевершує саму себе і світ”, – зазначає німецький філософ. Таке „піднесення” і „самоперевершення” Шелер пов’язує і актами ідеації, духовного проникнення в в сутнісну структуру буття, здійсненого тільки через усунення емпіричного характеру дійсності (щодо останньої людина, за Шелером, узагалі постає як „майстер” говорити „ні”) і стримування власних потреб і прагнень, тобто розвитку в собі „аскетичного” начала.

Сучасність робить для нас дедалі очевиднішими сутнісні види однобічно-активістського ставлення людини до дійсності. Тож не випадково у ХХ ст., особливо в другій його половині, людей так часто охоплює бажання відшукати якісь інші, альтернативні способи цілісного відношення до світу. У цьому пошуку звичними є звернення до інтуїтивно-ірраціональних форм осягнення дійсності, на противагу до цільової раціональності як невід’ємного компонента свідомої діяльності людини. Як показує весь хід еволюції філософсько-гуманітарної думки в 20 ст., внутрішній напрям такого „самоподолання” суто діяльнісної настанови неодмінно пов’язаний з ідеєю інтерсуб’єктивності, ідеєю людського спілкування. Тільки сутнісне спілкування, що породжує в кожного з учасників практичну потребу враховувати інтереси й особливості своїх партнерів і, більше того, на самого себе дивитися їхніми очима, з точку зору їхніх сподівань і турбот, - тільки таке спілкування здатне здолати утилітаристську й егоцентричну „короткозорість” суто діяльнісної самореалізації, стати свого роду духовним містком між людиною і світом.

Література: 9, 13, 14, 15, 23, 24, 47, 48, 52, 65, 76.