4. Сучасна мистецька практика.

Серед нереалістичних художніх напрямків, які склалися на початку ХХ ст. і мали вплив на подальший розвиток мистецтва, слід назвати передусім фовізм, футуризм, кубізм, кубофутуризм. Ці напрями представлені у живописі, скульптурі, поезії, музиці більшості країн Єропи, Росії та в Україні. У мистецькому житті Європи з’являються численні групи й мистецькі об’єднання, кожне з яких проголошує свою творчу концепцію. Утвердження нових принципів набуває маніфестаційного характеру. На формування авангардистського руху в мистецтві ХХ ст. вплинули науково-технічна революція, що заклала у свідомості інтелігенції поняття динаміки, руху, нових ритмів, так і філософські ідеї Ніцше, Бергсона, Фрейда та ін. Своєрідним розмежуванням між мистецтвом ХІХ і ХХ ст. став „Осінній Салон” 1905 рік в Парижі, на якому виставив свої роботи Анрі Матіс. Картини Матіса – не лише виклик сталим традиціям французького живопису, а й заперечення імпресіонізму, намагання повернутися до яскравих фарб малюнка, декоративності. Матіс, Пікассо, Дерен, Фрієз наповнюють свої картини різким матеріально-відчутним світлом, вивчають мистецтво „варварів” – полінезійців, дагомейців, суданців, аналізують творчу спадщину Поля Гогена, який захоплювався примітивізмом. Фовізм Матіса був першим поштовхом щодо розвитку нереалістичного мистецтва ХХ ст. З 1909 року можливості з живописного простору почали активно досліджувати французькі митці П. Пікассо і Ж. Брак. Паралельно з ними в Італії розроблялася концепція футуризму (лат. футуре – майбутнє).

Абстракціонізм (з лат. - відокремлення) вперше заявив себе у образотворчому мистецтві, пізніше поширився майже на всі види. Засновником вважається російський художник В. Кандинський. У 1913 році всередині абстрактного мистецтва виникла самостійна течія – супрематизм (від лат. – вищий, зверхній), пов’язаний з ім’ям К. Малевича. Активну участь у формуванні абстракціонізму як напрямку брали М. Ларіонов, Р. Делоне, М. Сейфор, голандські художники групи „Стиль”. Внесок у розвиток абстракціонізму вніс ідеолог групи „Стиль” П. Мондріан, мистецтво якого склалося під впливом ідеалізму і теософії.

Відчутного впливу абстракціонізм зазнав від філософсько-естетичної теорії інтуїтивізму. Відвертий суб’єктивізм бергсонівських ідей був надзвичайно близьким формалістичним пошуком в мистецтві. Виходячи з думки, що зовнішній світ, об’єктивна реальність, є джерелом страждань, Мондріан вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення негативних емоцій.

Перші паростки експресіонізму (фр. - вираження) можна виявити в художніх експериментах Росії і Західної Європи початку ХХ ст. Майбутні експресіоністи об’єднувалися навколо впливових художніх журналів у своєрідні товариства. Так з’явилися перші об’єднання „Міст” (Е. Хеккель, Е. Кірхнер, М. Пехштейн), „Синій вершник” (В. Кандинський, Ф. Марк, А. Макке), „Штурм” (О. Кокошка). Експресіонізм шукав філософське обґрунтування: зв’язок між експресіонізмом і психоаналізом найповніше виявився у розвитку групи „Буря”. Вона видавала журнал з такою самою назвою, на сторінках якого чільне місце займали праці теоретиків суб’єктивного ідеалізму, прихильників ідей Фрейда. Своєрідним відкриттям в експресіонізмі 1970-1980-х років стали роботи австрійського художника А. Райнера. Його картини будуються за допомогою „мови тіла”. Більшість творів Райнера – це домальовані фотографії, на яких зняті реальні люди. Так створюється враження свідомого прагнення художника нав’язати глядачеві страх, біль людини як своєрідний художній „документ”. Після другої світової війни експресіонізм поширився у кінематографі.

Сюрреалізм (від фр. - надреалізм) формувався при безпосередній участі З. Фрейда. Абсолютизуючи сновидіння, що шокують своєю сміливістю, таємничістю, ефектом алогічного, сюрреалісти намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів запозичені практично з єдиного джерела – сновидінь. Спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі лише їх творцям – такі образи і теми творів М. Ернста, Г. Арпа, С. Далі, Х. Міро, П. Руа, Е. Іонеску, С. Беккета, М. Циммермана та ін. Сюрреалістичні твори ніколи не мають оптимістичного змісту. Їх загальна тема – приреченість людини. Головні психологічні мотиви сюрреалізму – пригніченість, чекання смерті, руйнування всього, що оточує людину.