93. Моральні смисли любові

Може видатися, звичайно, що для нормального людського спілкування любов, порівнюючи з повагою і співчуттям, є справою не такою вже необхідною. Однак існує різниця між емпіричним тлом повсякден­ного спілкування і його внутрішніми сенсом і суттю. Нехай не всяке спілкування надихається любов'ю, проте погане таке спілкування, що не прагне до цього, не орієнтується на ідеал любові, хоча б у найвіддаленішій перспективі. У світ навіть найпрозаїчнішого спілкування любов входить як граничний принцип, покла­дає абсолютний масштаб довіри, взаємності, відкри­тості партнерів один щодо одного; разом з тим любов сама по собі постає як досконалий тип спілкування, в якому його смислові, екзистенційні і моральні аспекти розкриваються у своїй найадекватнішій формі.

Вся строкатість існуючих уявлень про любов відбиває реальне багатоманіття видів і проявів цього основоположного людського почуття. Справді, існують любов-утіха і любов-самопожертва, любов-пристрасть і любов-інтерес, любов-хіть і любов-благоговіння, «любов небесна» і «любов земна.

Граничний інтерес, гранична небайдужість до улюбленої істоти, безперечно, любові властиві —-в статево­му почутті цей інтерес доходить до найінтимніших под­робиць існування людини, в духовних різновидах лю­бові — до найтонших, найзаповітніших нюансів внутрішнього досвіду особи, неповторного світу її переживань.

«Ерос» - любов-захват, любов-закоханість, стихійна й пристрасна самовіддача заради когось чи чогось, що визнається більш високим і довершеним, ніж її суб’єкт.

«Філія» - любов-приязнь, любов-дружба, що зумовлена як соціальними стосунками, так і особистим вибором людини.

«Сторге» - любов-прихильність, особливо в родинних зв’язка.

«Агапе» - жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього, сповнена жалю до нього.