36. Сутність та співвідношення понять «субкультура» і «контркультура».

«Субкультура» як методологічна категорія дає змогу вирізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації ( професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних(фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп). Загальнокультурні функції субкультур полягають:1)забезпеченні цілісності культури2)формуванні нових можливостей її розвитку3)збагаченні загальнокультурного контексту, зокрема й соціального семіозису, культурного фонду як джерела можливого відлагодження нових культурних форм. Серед інших функцій, спільних для всіх культур слід виокремити: комунікативну, компенсаторну, охоронну,солідаризаційну. Оскільки за певних обставин субкультура може культивувати зразки поведінки, що виступають антитезою домінуючій культурі, то субкультури тих груп, які, крім того, ще й кидають їм виклик, називають контркультурами. Поняття «контркультура» сучасна культурологія використовує в двох значеннях.1) Для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, що панують у конкретній культурі.2)Як відмова від соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стандартів і стереотипів масової культури, що склалися в умовах сучасної техногенної культури, яка, за своєю чергою, є організованим насиллям над особистістю, системою обмеження її творчого потенціалу. Контркультура, яка постійно виявляє себе у вигляді механізму культурних новацій, а тому має величезний потенціал оновлення, виступає як сукупний ефект пошуку нового ціннісного ядра сучасної культури.

35. Національна культура та загальнолюдські культурні цінності, їх взаємозв’язок. Національна культура є національним світом, універсумом, де етнокультура виконує функцію ядра, справжнього механізму, який зберігає етнічні ознаки навіть за несприятливих для нього етнокультурних умов. Нац. Культура – синтез етнічного, народного і нац., переробленого, засвоєного як такого, що збагачує національне. Національна культура визначається сімейно-родинними зв'язками, спільною територією мешкання (рідна земля), духовною культурою народу, мовою, музичним і словесним фольклором, рисами національного характеру, звичаями, традиціями, мистецтвом тощо. Під терміном "культура" (лат. cultura) розуміють сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством, що характеризують певний рівень його розвитку. Таким чином, до культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення. Духовна цінність у самому загальному вигляді може бути визначена як результат різних видів розумової і художньої діяльності людини, що одержав високе суспільне визнання і став фактором культури. Наукові цінності, а це перевірені практикою людські знання, найбільш об'єктивні, стійкі в часі і позбавлені будь-яких національних чи класових фарбувань. Моральні цінності якісно відрізняються від наукових. Якщо задача науки – „зрозуміти” і пояснити людині усю навколишню дійсність, поставити її собі на службу, то задача моралі – удосконалити відношення людини до інших людей, до самого себе і до природи. Національні цінності займають найважливіше місце в житті будь-якого народу й окремої особистості. На відміну від загальнолюдських національні цінності більш конкретні і більш матеріалізовані: духовні і матеріальні досягнення, що роблять українців українцями або французів французами. Одним словом, національні духовні цінності – це все те, з чого складається специфіка культури того чи іншого народу.