110. Естетика як наукова дисципліна, її структура.

“Естетика” (aistheticos) – грецького походження – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Як термін увійшов до науки у XVIII ст. Першим його застосував німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу в філософії. Естетику почали розглядати як науку, що вивчає “філософію прекрасного”, або філ м-ва.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої діяльності в усіх її проявах, а саме: природи, суспільства, людини та її діяльності в першу чергу м-ва. Естетичне почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності, а різноманітні естетичні відношення, що виникають у людини, соціальної групи, суспільства до дійсності втілюється в категорії “естетичне”.

Одним з головних питань ест. є питання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються в його різновидах, вивчає процес худ.творчості, її суб’єкт, об’єкт та засоби творення, процес худ сприймання м-ва, тому до предмета естетики вкл такі проблеми, як художнє сприймання, художня оцінка, художні засоби, художній смак та інш. Усі ці прояви втілюються у категорії художнє.

(Естетика — філософська наука, яка народилась у надрах філософії, вийшла з неї і зберегла міцні зв'язки з нею. Перетворившись на самостійну науку, естетика продовжує застосовувати весь категоріальний апарат науки філософії; запозичує такі поняття, як буття, свідомість, діяльність, зміст, форма, сутність, явище, причина, наслідок; використовує філософські закони та ін.

Естетика пов'язана з усіма гуманітарними науками. Сформувавшись як частина філософії, естетика активно співпрацювала з етикою. У цих наук загальна спрямованість на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого потенціалу.)