77. Особливості етики як науки

Міркуючи над природою моралі (в широкому розумінні, тобто включаючи й моральність) як предме­та етики, неважко и переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його неможливо звести до звичай­ного зовнішнього об'єкта, котрий ми можемо виділити з його оточення, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість. Можна розглядати біологічні, психологічні, соціокультурні, етнічні умови й чинники формування певного типу людської вдачі, осмислювати його під кутом зору фрейдівської концепції лібідо і т. п. Осягнути останні неможливо, не вводячи безпосередній предмет розгляду — скажімо, той або інший поведінковий акт людини — в цілісну систему загального людського осмислення дійсності, що включає ті або інші ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу й справедливість тощо. Не звертаючися до цієї сфери теоретичних і практичних універсалій.

Мораль постає як такий практично-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, І котрий регулює поведінку людей з точки зору принципово­го протиставлення добра і зла.

По-перше, мораль як предмет етики являє собою концентрований вияв саме практичного, активно-пере­творювального ставлення людини до життя. Вона знаходить свої духовні витоки в царині людської волі, практичного розуму, за словами великого німецького філософа І. Канта (1724—1804)..

По-друге, в наведеному визначенні мова йде про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Й справді, мораль цікавлять саме такі речі, такі прояви людини, які в принципі можуть бути певним чином оцінені, причому саме у зв'язку з розглянутим її практичним спрямуванням.

Третій суттєвий момент наведеного визначення по­в'язаний з осмисленням моралі як особливого відношен­ня людини до дійсності.