94. Поняття «совість», «сором», «провина», їх співвідношення

В сучасної науки є власні погляди на походження сорому. Вважається, зокрема, що в історії первісного суспільства сором як такий є явищем похідним від установлення екзогамії — суворої забо­рони вступати в статеві відносини всередині власного роду. Порушників цього правила чекало суворе пока­рання. З плином часу дана заборона набирала інтеріоризованих форм, дедалі вагоміших для внутрішнього життя людини; значення морально-психологічного комплексу, який складався на цій основі, виходило все далі за межі суто сексуальної регуляції й пов'язаного з нею матеріально-практичного житгєустрою.

Існує тісний смисловий зв'язок понять «сором» і «совість». Проте й відмінність між ними є досить відчутною. Сором є пережи­ванням моральним, яке неминуче передбачає людську самооцінку, суд Я над самим собою. Це переживання тим гостріше, чим більше відповідає власному призна­ченню, чим глибше в ньому задіяна цілісність моральної вдачі особистості. Людина, яку охоплює сором, завжди перебуває наче наодинці із собою, хоча — ось парадокс! -- і «під обстрілом» чужих поглядів у той же самий час.

Сором, подібно до совісті, є одним з най­складніших, найтонших феноменів людської самосві­домості. Його домінування являє собою не більш низький рівень морального розвитку особи, а просто іншу форму такого розвитку. І все ж факт лишається фактом: голос совісті лунає ніби з глибини моральної свідомості особи; це саме голос, що звучить у напруженій тиші нашого внутрішнього буття. Сором же начебто захоп­лює людину зненацька, в ньому обов'язково просвічує чужий непроханий погляд, звернений у нашу душу. Совість більш фундаментальна в тому розумінні, що вона виражає загальне становище людини у світі, зв'я­зок її долі з долями інших людей, непозбутню моральну важкість її буття. Сором же скоріше втілює певний моральний стан особистості, певну внутрішньо залом­лену й засвоєну ситуацію зустрічі з іншим, чужим Я.