§3. Естетичний ідеал

Естетична практика у своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це т— естетичний ідеал. У широкому розумінні естетичний ідеал можна тлумачити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал (від грец. І8ш — ідея, первообраз) означає взірець досконалос­ті, найвища мета прагнень. Як поняття використовується в широко­му розумінні і стосується різних сфер людської діяльності, наприк­лад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Однак у такому випадку йдеться здебільшого про певний принцип, сформульова­ний у таких поняттях, як рівність, братерство, свобода тощо. Естетич-

• ний ідеал має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини і постає в конкретно-чуттєвому образі.

Самостійне значення поняття ідеал вперше здобуло в естетиці класициз­му, де воно тісно пов'язане з ученням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, допов­нивши наслідування природи наслідуванням ідеалу. Мистецтво мало не тільки відображати природу, ай поліпшувати, виправляти, ідеалі­зувати її. Відповідно до цієї концепції' розширювалися межі мистец­тва. Адже художник міг уже створювати такі образи, які не мали ре­альних прототипів у природі. Особливої актуальності це набуло в контексті зорієнтованості мистецтва Європи на мистецтво античне як ідеал. І. Кант вважав, що ідеал має нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал

слугує у такому разі праобразом для повного визначення своїх ко­пій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдя­ки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрівнятися з нею»¹. Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному

І -літ • - пишім» • випадку не тільки«загальним», а й «індивідуаль-

Каш Й. Сочинения: ним», тобто представлятися не через абстрактне

В 6 т. — М., 1963. — поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зо-

Т. 3. — С. 502. браження.

В естетиці Гегеля поняття ідеал стало центральною естетичною категорі­єю, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як ду­ховну діяльність людини. Для цього філософа мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в то­му, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відображення ідеї в обра­зах, тим часом як філософія пізнає її в поняттях, а релігія — в уявлен­нях. За Гегелем: «ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, аб­солютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що почала розгортатися в дійсності і вступила з нею в безпосередню єд­ність»². І Далі: «Зрозуміла таким чином ідея як

ГаельТ. В. Ф. Зсгетика: дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю

в 4 т. — М., 1971. — форму, є ідеал»³.

Т. І. — С. 79. Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного

^ ставлення до дійсності, як утвердження пафосу

творчості щодо суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлювальні сили історичного часу, як втілення кон­кретно-історичного змісту, що охоплює найвищі громадянські, полі­тичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал є однією із форм естетичного відображення дійсності, відображення не пасивного, а творчого, активного, здатного відки­ нути випадкове, неістотне і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, проце­ су, зокрема сутності найвищого порядку, що містить у собі найвищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина й сукупність усіх суспільних відносин. Есте­ тичним ідеалом певного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних від­ носин. V

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально іс­нує, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку неза­лежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони ви­являються в житгі з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-ісгоричних умов. Щодо суб'єктивної сторони, то тут ідеа­ли є не чим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступа-

ють передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал має спочатку, ^г хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж буде потім усві­домлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні та естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відобража­ють інтереси й потреби прогресивного розвитку суспільства і люди­ни. Дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Певна річ, це не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові суперечності, що позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Інакше кажучи, суспільство, не досяг­нувши попереднього ідеалу, вже створює суперечності, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Не випадково дослідники називають естетичний ідеал синтезом сьогодні й завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Як і вони, естетичний ідеал історично міняв свій зміст відповідно до розвитку матеріального й культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності й мистецтва. Так, для ан­тичності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі й тіла. За доби середньовіч­чя естетичний ідеал втратив зв'язок із дійсністю. Панування релігій­ного світогляду призвело до того, що земну чуттєву сторону життя людини постійно зневажали та знецінювали. За таких умов естетич­ним^ ідеалом стає божественна сутність, Бог як носій чистої духовнос­ті. Його наділяють абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю. Людина могла наблизитися до ідеалу лише тою мірою, якою відмовлялася від мирських потреб та гріхов­них почуттів, йшла у своїй діяльності до святості.

В історії людства естетичний ідеал нерідко був звернений у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, неспроможні розв'язати жит­тєві проблеми, починали звеличувати минуле. Так, античні письмен­ники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному часі. Європей­ські просвітителі орієнтувалися у своєму уявленні суспільної доскона­лості на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження ме­ ти естетичної діяльності людини в них можна помітити щось загаль­ не, зумовлене основними функціями ідеалу. '«

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття й волю, вказуючи напрям діяль­ності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал слугує орієнтиром, а в деяких випадках і зразком моделі поведінки або системи цінностей. Певна норматив­ність ідеалів зумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє у сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідоме, а іноді й свідомо співвідносимо ре­альне з ідеалом, прагнучи з'ясувати, якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і є цією діалектикою реального й ідеально­го, бо тільки у ставленні до ідеалу дійсність набуває естетичної цін­ності.

Будь-яка дійсність містить у собі нові можливості. І в цьому розумінні во­на є недостатньою, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. У процесі цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, що дає змо­гу їй прогнозувати і планувати наступну конкретну дію. Мистецтво, фіксуючи суперечності реального життя як суперечності між ідеалом і дійсністю, намагається розв'язати їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особистішого, суб'єктивного переживання су-спільно важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони мають катарсичний характер і відбуваються у формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал є духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.