§5. Естетика в структурі
МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Проблема місця, ролі й специфіки естетики у структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історіїо. У попередніх параграфах наголошувалася на ролі філософії як науки, що поєднувала в собі всі інші сфери людського знання. Естетику було також прилучено до предмета філософії, а отже, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофі-лософського знання. Взаємозв'язок естетики і філософії' полягає в то-
му, що теоретичні принципи й науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Така залежність простежувалася не лише у теоретиків, які йшли до естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (Пла-тон, Арістотель, Кант, Гегель), а й у тих, хто розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо да Вінчі, Буало, Лессінг).
У боротьбі різних філософських течій, напрямів, шкіл відбувалося формування предмета естетики, її основних категорій і понять. Склавшись як .частина філософії, естетика через ідею калокагатії активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу на сучасному етапі розвитку естетичної науки — далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики. Обидві ці науки спрямовані на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого потенціалу. Безперечно, що на порубіжжі XX—XXI ст. ці науки втрачають антропоцен-тричні тенденції щодо розуміння ролі і значення реальної людини в цивілізаційних процесах. Однак що глибшим стає знання людини, то доцільнішим є пошук шляхів її гуманізації.
Своєрідним аспектом взаємодії' естетики й етики є також аналіз структури естетичного почуття, що формується на органічній єдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Формування зовнішніх почуттів — зору, слуху, дотику — це результат тривалої біологічної еволюції світу. Внутрішні почуття (любов, ненависть, дружба, колективізм) — це почуття морально-етичні, що є свідченням певного рівня олюдненості й культури. Естетичне почуття як складний сплав зовнішніх і внутрішніх почуттів несе в собі морально-етичне навантаження.
Етика / За ред. О. І. Форто-вої — К., 1992. — С. 316.
Професійна етика й норми професійних ділових взаємин є традиційною складовою етичної науки. При цьому, щоправда, наголошується здебільшого на професіях лікаря, педагога,
Етика / За ред. О. І. Форто-вої. — К., 1992. — С. 317
Значне морально-етичне навантаження має і проблема творчої, професійної освіти, виховання митця. Адже так було колись, і так є нині, що митці формуються в конкретних творчих майстернях, творчих лабораторіях відомих людей. Кожний учень, приймаючи чи спростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчу модель. Етика взаємин «учитель — учень» потребує вивчення й вироблення своєрідного «кодексу честі». Етичні проблеми художньої творчості спрямовують нашу увагу і на взаємодію естетики й психології. Теоретичні інтереси цих наук є загальними стосовно питань, що пов'язані із з'ясуванням специфіки естетичного почуття, процесу творчості, становлення художньої обдарованості, талановитості, геніальності. Естетика і психологія перетинаються при вивченні специфіки сприймання художнього твору. Обов'язковим є і розгляд взаємодії естетики з мистецтвознавством — сукупністю наук, які досліджують соціально-естетичну сутність мистецтва, його походження, закономірності розвитку, особливості та зміст видової специфіки мистецтва, природу художньої творчості, місце мистецтва в духовному житті суспільства. Сучасне мистецтвознавство зосереджує увагу на дослідженні мистецтва в контексті духовної культури. Складна структура цієї науки характеризується комплексністю, яка об'єднує загальне і часткове. Як система знань про окремі види мистецтва, мистецтвознавство поділяється на літературознавство, музикознавство, театрознавство, кінознавство тощо. Кожна з цих галузей знань має відносно самостійний характер і водночас входить як складова частина до загальної структури. Власне, мистецтвознавство є сукупністю трьох частин — історії мистецтва, теорії мистецтва і худож-
ньої критики. Естетика виступає як загальна теорія мистецтва, і саме в цьому аспекті перехрещуються інтереси естетики й мистецтвознавства, яке, у свою чергу, теоретично взаємодіє з немистецтвознавчими науковими дисциплінами, методологічні підходи, спостереження і висновки яких мають істотне значення для комплексного вивчення мистецтва. З цього погляду особливо значущими є, наприклад, психологія художньої творчості, соціологія мистецтва, культурологія, семіотика тощо.
Проблема взаємодії естетики й мистецтвознавства доволі складна, суперечлива і відображає неоднозначність оцінки місця й ролі мистецтва в предметі естетики. Розуміння предмета естетики як теорії мистецтва, властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання, не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне питання: чому, склавшись як самостійні науки, естетика й мистецтвознавство проіснували тривалий час, не перекресливши одна одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх неправомірна?
Ще давньогрецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Згадаймо хоча б широковідомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: трагедії' — Мельпомена, ліричної поезії' — Евтерпа, любовної лірики — Ерато, танців — Терпсихора, епічної поезії — Калліопа, комедії — Талія, історії — Кліо, астрономії — Уранія, муза гімнів — Полігімнія.
Міфологічний образ Аполлона пройшов складний шлях розвитку і допомагає нам тепер зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності. Міф свідчить, що спочатку Аполлон, син Зевса і Лето, брат Артеміди, охороняв родину від горя і нещасть. Згодом його почали ототожнювати з Геліосом — богом Сонця. Поступово за Апол-лоном (він став богом музики) закріплюються культуротворча, культу-розахисна функції', а в науку через образну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходить проблема видової специфіки й синтезу мистецтв, тобто проблема, яка інтегрує естетику й мистецтвознавство.
Якщо відтворити теоретичну історію проблеми співвідношення естетики і мистецтвознавства, то потрібно передусім виокремити погляди Йо-ганна Вінкельмана (1717—1768) і Вільгельма Гумбольдта (1767— 1835). Репрезентуючи німецьку естетико-мистецтвознавчу школу XVIII—XIX ст., вони намагалися збудити інтерес до класичного мистецтва, наголошували на необхідності взаємодії' теорії мистецтва і літературної критики. На сторінках фундаментального дослідження И. Вінкельмана «Історія мистецтва давнини» (1763) не тільки проаналізовано й систематизовано історію античного мистецтва, а й подано обгрунтування теоретичного положення про співвідношення у мистецтві змісту і форми, внутрішньої пристрасті і зовнішнього спокою. На прикладі аналізу чотирьох ступенів розвитку античного мистецтва — архаїч-
ного, піднесеного (Фідій, Скопає), прекрасного (Пракситель) і еклектичного — Вінкельман, по суті, вийшов на новий рівень осмислення трагічного, драматичного, самої природи людського страждання.
Полемізуючи з Вінкельманом, видатний німецький естетик XVIII ст. Лес-сінг зміг у своїх працях «Лаокоон» (1766) і «Гамбурзька драматургія» (1767) досягти справжніх теоретичних висот.
Щодо позиції' В. Гумбольдта, то розгляд творчих надбань Гете і Шиллера дав йому змогу проаналізувати специфіку реалізації' мистецтвом ідеалу, який інтерпретувався як конкретно-історичний і національний феномен.
Подальше поглиблення проблеми естетичної специфіки мистецтва пов'язане з працями відомого англійського філософа й естетика Бер-нарда Бозанкета (1848—1923): «Історії? естетики» (1892), «Лекції з естетики» (1915), «Принципи індивідуальності і цінності» (1911), «Цінність і доля індивідуума» (1912). Послідовник Гегеля, Бозанкет вбачав у мистецтві шлях до опанування світовою гармонією. Він намагався обгрунтувати ширше, нЬк це було прийнято в історії естетики, розуміння гармонії. Вона, на думку англійського філософа, є серцевиною «абсолютної реальності» — щлісності, що долає просторову й часову роз'єднаність предметів і явищ. Мистецтво ж намагається поєднати людину, яка існує на рівні природної чуттєвості, з «абсолютною реальністю» як носієм досконалості. Проголосивши «Божественну комедію» Данте еталоном мистецтва, Бозанкет, по суті, сприйняв естетику як науку, що опановує й інтерпретує функціональну специфіку мистецтва. Особливе «естетичне» навантаження має, на думку вченого, пізнавальна функція. На початку XX ст. Бозанкет намагався не лише знайти нові аргументи щодо гегелівської ідеї обмеження предмета естетики мистецтвом, а й пов'язати естетику, мистецтвознавство з логікою, раціональним ставленням до дійсності.
Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства ще неодноразово привертала до себе увагу дослідників.
Спробами знайти нові шляхи зближення естетики й мистецтвознавства позначена позицм найвідоміїного французького естетика XX ст. Етьєна Сурьо (1892—1979). Ще у ЗО—50-х роках у творах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурьо намагався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва визначав через специфіку чуттєво-смислових елементів — квалїй (від лат. циаііа — якість). Саме через засоби оформлення кваліїг, — а ними виступають звук, колір, світло, слово, рух — може виникати самобутнії! «космос» — художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю авторського бачення світу.
Вивчення предмета естетики з урахуванням широкого кола проблем мистецтвознавства було й нині залишається складною і дискусійною проблемою. Неоднозначність оцінки місця й ролі мистецтва в струк-
турі предмета естетики, суперечливість щодо обсягу і специфіки взаємодії' естетичної й художньої сфери призвели до спрощення, а то й до вульгаризації естетики, до спроб перетворити її на прикладну науку. У другій половині XIX ст. відомий французький етнограф і антрополог III. Летурно зробив спробу обгрунтувати так звану естетичну палеонтологію. Вчений був переконаний, що тільки антропологія здатна опанувати внутрішній зміст естетики й мистецтва.
Особливо плідним щодо виявлення нових можливостей естетичної науки через міжпредметні зв'язки можна вважати XX ст., протягом якого склались і продовжують розвиватися аналітична, лшгвістична структу-ралістика, естетика. Специфічну сферу становлять ті види естетичного знання, що інтегрують класичну естетику з досягненнями природничих і технічних наук (виробнича, технічна, екологічна, естетика).
Отже, нині, як і раніше, тривають спроби поглибити й узагальнити межі предмета естетичної науки. Це пов'язано з динамікою розвитку естетики, з властивим їй постійним збагаченням предмета, зі значними внутрішніми творчими потенціями, лише частину яких осягнуто й усвідомлено в минулому.
Слід наголосити, що порубіжжя XX—XXI ст. активізувало теоретичні розробки з метою адекватного усвідомлення обсягу предмета і завдань не лише естетики, а й інших гуманітарних наук.
Контрольні запитання
Як визначається предмет естетики?
Чи змінювалося визначення предмета естетики в процесі розвитку науки?
Які принципи закладені давніми греками у правило «золотого перетину»?
Як розумів предмет естетики німецький філософ О. Баумгартен?
Які етапи пройшла естетика в процесі свого розвику від античності до XX ст.?
З якими суміжними науками співвідноситься естетика?
У чому полягає специфіка взаємодії' естетики й мистецтвознавства?
Список рекомендованої літератури
Арістотель. Поетика. — К., 1967.
Гегель Г. В. Ф. Зстетика: В 4 т. — М., 1968. — Т. 2—3.
Гриценко В. С. Далекосхідний культурний регіон // Історія світової культури: Культурні регіони / За ред. Л. Т. Лев-чук. — К., 2000. Єфименко В. В. Культура
середньовіччя. Культура Відродження // Історія світової культури / За ред. Л. Т. Левчук. — К., 1994.
Кант И. Сочинения: В 6 т. — М., 1964.— Т. 5.
Карзн Зудженио. Проблеми итальянского Возрожде-ния. — М., 1986. Музикальная зстетика За-
падной Европн XVII— XVIII веков. — М, 1971. Фрагменти ранних грече-ских философов / Отв. ред. И. Д. Рожанский. — М., 1989.
Юхимик Ю. В. Мімезис: естетико-мистецтвознав-чий аналіз засадничого принципу класичного мистецтва. — К, 2005.
Розділ 2
Естетична діяльність та її форми
- §1. Поняття «естетика». Становлення перших естетичних уявлень
- § 2. Предмет естетики в процесі розвитку проблематики науки
- §3. Естетика
- § 4. Розвиток посткласичної естетики
- §5. Естетика в структурі
- §1. Творчий потенціал людської праці
- §2. Людська особистість як об'єкт естетичної діяльності
- § 3. Естетичні форми
- § 4 Природа. В структурі
- § 5. Естетична діяльність і мистецтво
- §1. Естетичне почуття
- §2. Естетичний смак
- §3. Естетичний ідеал
- §4. Естетичні погляди і теорії
- §1. Статус категорій естетики
- § 2. Категорії «гармонія» і«міра»
- §3. Категорії «прекрасне» і «потворне»
- §4. Категорії «піднесене», «героїчне», «низьке»
- § 5» Категорії «трагічне» і «комічне»
- §6. Категорія і
- §1. Методологічні засади аналізу мистецтва ,
- §2. Парадигмааьне визначення мистецтва: поняття і сутність ;
- §3. Інтенція людського
- §4. Відображааьно-виражальна природа мистецтв
- § 5. Художність змісту і форми
- § 6. Стиль як естетико-
- Розділ 6 Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак
- §1. Генезис художнього га образу
- §2. Чуттєва безпосередність художнього образу
- § 3. Принцип антиномічності й структура художнього образу
- § 4. Умовність і знаковість в художньому образі
- §5. Універсамі художнього символу
- § 6. Асоціативність, метафоризм і алегоричність як чинники художньо-образної виразності
- §1. Мистецтво в культурно-історичному просторі
- §2. СвоБоЗдТзетермшізм у мистецтві
- §3. Художній твір як форма
- §4. Етнонацюнальне
- §5. Історична динаміка функцій мистецтва
- § 1. Модель видової специфіки мистецтва: античність
- § 2. Модель видової специфіки мистецтва: середньовіччя
- §3. Модель видової специфіки мистецтва: відродження
- § 4. Модель видової специфіки мистецтва: новий час
- § 5. Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття
- §1. Художня творчість: історія проблеми
- §2. Художня творчість
- §3. Естетичні засади
- §1. Історична типологія мистецтва
- §2. Первісне мистецтво
- §4. Античне мистецтво
- §5. Мистецтво європейського середньовіччя
- §6. Мистецтво відродження
- §7. Основні мистецькі напрями нового часу
- §8. Мистецтво модерну та постмодерну
- Розділ 11 Некласична естетика: досвід першої половини хх століття
- §1. Теоретичні витоки
- §2. Неопозитивістська естетика
- §3. Психоаналітична естетика
- §4. Естетичні проблеми в контексті' «глибинної психології»
- §5. Штуїтивістська естетика
- §1. Феноменологічна естетика
- §2. Структуралістська естетика
- §3. Екзистенціалістська естетика.
- §4. Неотомістська естетика
- §5. Постмодерністська естетика
- § 1. Фовізм, кубізм, футуризм
- §2. Абстракціонізм
- §3. Експресіонізм
- §4. Сюрреалізм
- Розділ 14 Художнє життя суспільства
- §1. Форми організації
- §2. Політика в галузі культури і мистецтва
- § 1. Історія української естетики в контексті національної культури
- §2. Український естетичний дискурс кінця XIX — першої половини XX століття
- §3. Українська естетика