§1. Естетичне почуття

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом знач­ного історичного періоду, створює певний комплекс почутгів, уяв­лень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Цей термін є своєрідною абстракцією, якою ми позначаємо особливе ду­ховне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість — продукт історично­го розвитку суспільства, що існує як форма суспільної свідомості і ві­дображує рівень естетичного освоєння світу. Вона існує також як осо­бистіша, індивідуальна характеристика певної людини.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особистості, формується тільки на грунті естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшлося в попередньому розділі. Багатогранність естетичної прак­тики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність ес­тетичної свідомості, структура якої доволі складна. Певною мірою ви­никнення її є результатом впливу головних історичних чинників її творення. Розгляньмо найістотніші елементи естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну те­орію. Щодо мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому роз­ділі.

Почуття та емоції', які переживає людина, численні й різноманітні за харак­тером, структурою та психологічним механізмом їхнього перебігу. Одні з них — голод, холод, страх, осторога — близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими й детермінуються відповідно суспільними і культурними чинниками. Естетичне почуття детерміну­ється чинниками культурними і є одним із найскладніших видів духов­ного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як підтверджу­ють наукові дослідження, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно через культурні форми життя та соціального оточення або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин зростає поза людським оточенням.

Естетичне почуття як почуття духовне й ідеальне з'являється за умов від­ носної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло, адже здібності до естетичного сприйняття збільшуються у зв'язку з розвит­ ком загальних здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства й людства загалом. При цьому естетичне по­ чуття як багатство людської чуттєвості й духовності виникає і розви­ вається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина утверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, вільна і здатна твори­ ти поза такими потребами. Отже, сфера почуттів формується у лю­ дини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навко­ лишнім світом. / ,: ;,

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але око, що вміє насолоджуватися красою предметів, має лише людина. Орган слуху є в багатьох тварин, однак музичний слух — тільки у людини. Утворен­ня зовнішніх почуттів, що забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середовища, — це результат довготривалої біоло­гічної еволюції' світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних по­чуттів — усієї соціальної історії людства. Відповідно до різних форм діяльності та спілкування у людини розвиваються музично чутливе ву­хо, сприйнятливе до краси око, тобто почуття здібності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена природою (на відміну від самих органів чуття). Це продукт культурно-історич­ний. Форми споглядання й уявлення не задаються анатомо-фізіологіч-ними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвива­ються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між со­бою, з усією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне по­чуття й не опосередковується раціональним мисленням^ проте воно також є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як ці­лісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретични­ми, інтелектуальними, на відміну від почуттів тварини, які є рефлек­торними, виникають у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту як у філо­генезі, так і в онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, сприя­ло вдосконаленню інтелектуальних здібностей, розвитку мозку. Відо­мий філософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фі­зіологічна) органів сприймання людини подібна до «форми воску» са­ме в тому розумінні, що в ній струкгурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльнісного функціону-

вання. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, узгоджувати свою діяльність із будь-якою предметною формою... «Форми споглядання», як і «фор­ми мислення», в жодному разі не успадковуються фізіологічне, тобто разом із анатомією органів мислення й сприймання. Вони щоразу від­творюються в індивідуумі шляхом вправляння цих органів і успадко­вуються особливим способом — через форми тих предметів, що створені людиною для людини, через форми й організацію предмет-но-людського світу; Культура, створена працею людини, є матеріаль­ним носієм форм мислення і форм споглядання, внаслідок чого вони передаються від одного покоління до іншого»¹.

Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людська спільнота є носіями форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально — через різні способи діяльності й спілкування, через гру та навчання. Поза світом культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб пере­ дачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, ге­ нетичним, як у тварин. Біологічними та генетичними у людини є ли­ ше передумови для певної соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм споглядання й мислення. Вони формуються в ран­ ньому дитинстві і справді перетворюються на психічні механізми, які надалі діють як «природні» здібності людини. Тому вони й видають­ ся такими ж природними особливостями людської істоти, як і анато­ мічний склад її тіла. Ці здібності, властиві всім людям, різняться ли­ ше мірою їх розвитку та культурно-етнічними особливостями вияву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми спо­ глядання й чутливості успадковуються так само, як колір очей і фор­ ма носа. у Індивід, який тільки-но входить у життя, отримує готовими не лише соці­ ально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріаль­ ні й духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного засвоєння індивідом соціаль­ ного досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формують­ ся суто людські духовні потреби і здібності. До таких належать есте­ тична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольня­ ти її.

Естетична потреба виникає лише за наявності естетичного почуття •— під­валини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне по­чуття є тим духовним утворенням, що визначає ступінь соціалізації ін­дивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може вдовольнити якусь окрему по-

требу, не вдовольняючи» цілком як особистість. Наприклад, у зви­чайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсут­ність не умов, а саме питної води поставила б її перед вибором: пити з калюжі або вмертд від спраги. А от за звичайних умов (при всій різ­номанітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація зу­мовлюють форму й характер задоволення поряд із практичними пот­ребами естетичних і є важливою соціальною характеристикою осо­бистості. Відповідна структура культурних і художніх цінностей пев­ної епохи має стосовно індивіда нормативний характер. Засвоєні ним у процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цін­ності, що є панівними в суспільстві, — для нього орієнтир в естетич­ному ставленні до дійсності, еталон формування особистого духовно­го світу, внутрішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксованим у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер сві­тосприймання може бути загальним для цілої історичної епохи. Най­виразніше це відчувається в мистецтві. Саме тому романтичне світо­сприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними творами мистецтва. Не виключена можливість також віднайти подібність естетичного почуття в націо­нально-етнічній спільноті. Це залежить передусім від соціально-куль­турного розмаїття людської спільноти: що складніша соціальна, куль­турна, етнічна, демографічна структура суспільства, то різноманітні­шими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступа­ють щодо окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують люди­ні певне ставлення до дійсності, — вони скоріше набувають значення моделей, на підставі яких вона вибудовує власну систему світо­сприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників най­більше вплине на індивідуальний розвиток особи, залежить якість ін­дивідуального естетичного почуття. Ступінь його розвитку також ін­дивідуальний і великою мірою залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Ступінь розви­неності естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особис­тості. Його низький рівень свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльності. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетично­го почуття.

Певна річ, не можна не враховувати об'єктивні соціальні умови, що мо­жуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої осо­би, так і переважної більшості людства. Тому доступність багатств ес-

тетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на воло­діння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших зак­ладів культури є важливою умовою соціальної справедливості й рів­ності.

Ступінь розвиненості естетичного почуття справляє істотний вплив на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це ви­являється в потязі до краси, довершеності, гармонії'. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання л*юдини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її ду­ховні устремління.

Без сумніву, особливий вплив на розвиток естетичного почуття справляє мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно роз­виненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї' цивілізації. Мистецтво розвиває найви­щі, рафіновані форми людського споглядання та спеціально культи­вує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому постають особлива, художня творчість, інтущія, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досві­дом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. За допомогою мис­тецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний дос­від світосприймання, вдосконалюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ очима іншого. Отже, ми роз­виваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і

^6ІАУ'.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалиною естетичної свідомості, на якій можуть формуватися складніші елементи ії структури, що забезпе­чують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Йдеться про естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії.