§3. Психоаналітична естетика

Психоаналіз — метод психотерапії, а також психологічне вчення, розвину­те відомим австрійським психіатром 3. Фрейдом.

Учення Фрейда склалося на межі XIX—XX ст. Спочатку вчені ставили пе­ред собою доволі скромну мету — віднайти причини й методи ліку­вання невротичних захворювань та патологічних відхилень, які трап­ляються в окремих людей. Проте вже в перші десятиріччя існування межі психоаналізу розширилися, відомим став і сам засновник психо­аналізу 3. Фрейд, якого почали сприймати як «справжнього сина епо­хи Шопенгауера й Ніцше», як революціонера, що знищив класичну психологію. На початку XX ст. психоаналіз набув визнання серед ін­телігенції' Європи, а починаючи з 1909 р. теорія австрійського психі­атра знайшла прихильників у США.

Психоаналіз, на думку 3. Фрейда, грунтується на трьох положеннях, без урахування яких він втрачає цілісність, а саме: 1) позасвідомому; 2) вченні про дитячу сексуальність, яке, по суті, переросло у тверджен­ня, що сублімована (перетворена) статгева енергія є джерелом творчої активності людини; 3) теорії сновидінь.

Вчення про позасвідоме було вихідним у психоаналізі. Проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. Поняття «позасвідоме» покладено в ос­нову теоретичних концепцій Ф. Гербарта, А. Шопенгауера, Г. Лебо-на. Зазначмо, що в «Автобіографії» Фрейд віддавав належне тим тео­ретикам, ідеї' яких тією чи іншою мірою вплинули на формування ок­ремих положень психоаналізу: «Я завжди був відкритий для ідей Г. Т. Фехнера¹ і в найважливіших пунктах спирався на цього мисли-и^ии^^^иин^и, теля». Фрейд визнавав також значний збіг психо-Фехтр Густа» Теодар (І801— аналізу з тезами «примату аффекгавності й першо-1887) — німецький фізик, рядного значення сексуальності», що містилися в психолог, філософ. У книзі роздумах а. Шопенгауера, та з окремими ідеями

«Елементи психофізики» лчтг гт / г » лч -

(І860)обстоюваві1ею ^ф- ^Ншше- ^ПР^оте> стверджував Фрейд, ознаиом-

«оживленого Всесвіту» і роз- лення з творчістю цих філософів відбулося вже

гляду матерії як зворотного після формування основних тез психоаналізу —

боку психічного. ддя _нього «важливим був не пріоритет, а неупе-

Фрш)З.Автобиография// реДЖенІСТЬ» .

По ту сторону принципа Незалежно від того, як 3. Фрейд ставився до сво- удовольствия. — М., їх попередників, незаперечним є те, що ні до, ні

1992. — С. 136. після нього ніхто не надавав позасвідомому тако-

го значення, як він у праці «Психологія мас і аналіз людського «Я», стверджуючи, що всі процеси психічного життя людини, по суті, по­засвідомі, а свідоме життя розуму — це надто маленька часточка по­рівняно з його позасвідомим життям. Почуття, мислення, бажання, фантазію, уяву Фрейд пов'язує зі сферою позасвідомого. Свідоме («Я») та позасвідоме («Воно») Фрейд порівнює з фотографічним від­битком і негативом. Зрозуміло, що без негатива не може бути фото­портрета, але не кожний негатив може бути портретом. Щось подібне, зауважує Фрейд, ми спостерігаємо у психіці людини. Позасвідоме від­дає свідомості частину свого внутрішнього змісту, свого «психічного багажу», тобто тієї важливої та різноманітної інформації, яку воно має. Однак далеко не все, чим володіє позасвідоме, має усвідомлюватися, зазначає Фрейд. Він переконаний, що свідомості властива агресив­ність, консервативність, які повністю не трансформують зміст поза­свідомого у сферу свідомості, звужують ту інформаційну насиченість, якою володіє позасвідоме.

Між сферами позасвідомого та свідомого, на думку Фрейда, існує третя сфера — передсвідомого. Вона виконує роль своєрідного «сторожа». Вчений вводить передсвідоме для регулювання взаємодії між свідоміс­тю й позасвідомим.

Найважливішими ознаками позасвідомого Фрейд вважав: а) позачасовість; б) спадковість; в) активність; г) інфантильність; д) ірраціональність. Позасвідоме слугує також непохитною основою для найрізноманітні­ших психічних нашарувань.

Причину неврозів, різних аномалій людської психіки Фрейд вбачав у при­душенні позасвідомого, насамперед дитячих сексуальних спогадів. Ін­фантильні сексуальні потяги утворюють, на його думку, серцевину позасвідомого. Звідси й головна мета психоаналізу — проникнути в позасвідомі психічні процеси.

Спираючись на позасвідоме, 3. Фрейд аргументував також ідею дитячої сек­суальності, однією з форм вияву якої став «едіпів комплекс». На думку вченого, в «едіповому комплексі» спостерігається збіг начал релігії, мо­ралі та мистецтва. У межах ідеї дитячої сексуальності Фрейд вводить по­няття лібідо, що «абсолютно аналогічне голодові, означає силу, з якою виявляється потяг — у цьому разі сексуальний, схожий на той, що ви­никає при потязі до їжі». Упродовж людського життя енергія еросу — лібідо — бореться з енергією смерті — танатосом. Слід зазначити, що в поняття ерос і танатос Фрейд вкладає доволі вагомий зміст. Ерос — це інстинкт життя, самозбереження, а не тільки сексуальний потяг. Та­натос також поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом руйнування, аг­ресії, деструкції. Боротьба еросу і танатосу, на думку Фрейда, не лише пояснює буття конкретного індивіда, а й визначає діяльність соціаль­них груп, народів і держав. Займаючись терапією психоневрозів і дослідженням причин, що їх викликають, учений виявив неврози, можливою причиною виникнення яких був конфлікт між сексуально-еротичними потягами, з одного боку, і морально-психологічними об­меженнями, з другого. У зв'язку з цим він зробив припущення, що нев­рози виникають унаслідок придушення сексуально-еротичних бажань.

Фрейд стверджував, що сексуальність є формуючою силою, яка має вплив на всі інші реакції людини, джерелом моралі, сорому, страху, відрази тощо. Звернення до давньогрецької міфології дало вченому можли­вість на прикладі аналізу долі фіванського царя Едіпа продемонстру­вати трагедію придушення дитячих бажань. У міфі оповідається про трагічне вбивство Едіпом свого батька — царя Лаія та одруження з рідною матір'ю — царицею Іокастою. Фрейд інтерпретував дії Едіпа як «здійснення бажань нашого дитинства», а в подальшому прагнув використати цей міф як засіб об'єднання людства на основі єдиного, спадкового, позасвідомого фундаменту. Отже, «біологізованому» людству штучно нав'язувалася сексуальність як єдина рушійна сила досягнення справжньої людської сутності.

Поряд із позасвідомим та дитячою сексуальністю 3. Фрейд аналізує роль і значення сновидінь у житті людини. Сновидіння, на думку вченого, «розкріпачує» зміст позасвідомого, адже психологічна природа сну пов'язана зі зникненням інтересу до зовнішнього світу. Людина, вва-

жає Фрейд, без особливого бажання існує в реальному світі й робить усе можливе, щоб хоч тимчасово «повернутись» у материнське лоно. Сон і є тим станом, який нагадує людині існування в утробі: тепло, темно, немає ніяких зовнішніх подразників. Фрейд намагається вияви­ти часові й просторові аспекти сновидінь, дію принципу «логіка — алогічність» у снах людини. Він переконаний, що «сновидіння ніколи не відтворює альтернативу «або—або», а містить обидві її складові як рівнозначні, в одному і тому ж зв'язку». Ось чрму при відтворенні аль­тернативи «або—або», з якою ми зустрічаємось уві сні, її слід «переда­вати словом «і». Фрейд доклав чимало зусиль, щоб розробити новий понятійний апарат для аналізу природи сну і сновидінь або тран­сформувати існуючі поняття в новому контексті. Аналіз численних сновидінь пацієнтів і своїх власних учений робив, спираючись на по­няття регресія, конфлікт волі, подібність, спільність, узгодженість, нова єдність тощо. Розроблення нового понятійного апарату потрібне бу­ло Фрейдові для тлумачення сновидіння —• тобто «заміщення снови­діння прихованими його думками».

Значної ваги Фрейд надавав і символіці сновидінь. Пояснюючи її, він за­значав, що «постійне відношення між елементом сновидіння та його перекладом ми називаємо символічним, самий елемент сновидіння — символом позасвідомої думки сновидіння»¹. Взагалі, Фрейд розробляв

иттаттятяштяшяят чотири види відношень між елементами снови-Фрейд 3. Введение в психо- діння та його власним змістом, а саме: частини від анализ. — м., 1989. — С. 93. цілого, натяку, образного уявлення, символіки. По­ступово символічне відношення набуло особливого значення і най­послідовнішого висвітлення.

Що саме містять у собі символи сновидіння, як вони «розшифровуються»? На думку Фрейда, сновидіння (через символи, натяки, образні уявлен­ня, певні деталі тощо) дають змогу лікареві-психоаналітику зрозуміти приховані бажання людини, визначити об'єкт любові чи ненависті, злочинні нахили, самообожнювання, тугу за смертю тощо. До речі, Фрейд широко використовував сновидіння під час аналізу художньої творчості конкретних митців, а також при поясненні тематичної спря­мованості конкретних творів, художніх образів, сюжетних ліній. Психоаналіз Леонардо да Вінчі Фрейд будує на дитячих спогадах митця, на аналізі його сновидінь. Леонардо залишив свідчення про шуліку, яка неодноразово, в різні періоди його життя «приходила» до нього уві сні. Фрейд пов'язує символ шуліки з поняттям мут, яке в давньо­єгипетській міфології тлумачилось як мати, богиня неба, мати мате­рів. Поняття мут єгиптяни писали ієрогліфом «шуліка» і серед зоб­ражень «мут» найчастіше траплялося зображення напівжінки-напів-шуліки. Серед інших символів матері єгипетська міфологія з глибо­кою повагою ставилася до богині Сехмет (жінка-лев), богині Баст (жінка-кішка). Фрейд тлумачить шуліку вві сні як образ матері, якої не

знав Леонардо. Крім цього, він розглядає міфологічні образи чи­сленних тварин, поява яких у сновидіннях людини є шляхом до роз­кріпачення позасвідомого. На думку Фрейда, сексуальний потяг до матері «сублімувався» (перетворився) у Леонардо в інші форми твор­чої активності. Саме на цьому шляху, стверджує Фрейд, слід шукати пояснення геніальності митця. Пізніше один з учнів Фрейда — А. Адлер введе поняття компенсація— подолання тих чи інших ознак неповноцінності через розвиток протилежних рис характеру і особ­ливостей поведінки. Талановитість чи геніальність окремих митців, вважає А. Адлер, є компенсацією певних моральних чи фізичних травм. Розглядаючи психіку як Автономну систему, психоаналітики називають компенсацією принцип психічної саморегуляції, врівно­важення свідомих і позасвідомих тенденцій.

3. Фрейд «розшифрував» символіку низки творів Леонардо да Вінчі, а та­ кож У. Шекспіра, Ф. Достоєвського, Т. Манна та інших видатних ді­ ячів світової культури. Психоаналітичне дослідження особи митця, інтерпретація конкретних образів стали на початку XX ст. популяр­ ними в різних країнах Європи, зокрема в Україні та Росії. «Розшиф­ руванню» піддавалися життя і творчість О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого. В 1916 р. у Львові вийшла праця С. Балея, в якій зроб­ лено спробу психоаналітичне дослідити стимули творчості Т. Шев­ ченка та Ю. Федьковича. С. Балей вважав, що у творчості Т. Шевчен­ ка слід передусім аналізувати «материнську тему», яка, мовляв, слугує ключем до розуміння не тільки художньо-образної своєрідності тво­ рів поета, а й соціальної їх спрямованості. Дослідник наголошує на «культі жінки» у творчості поета, на його «ніжному погляді на покри­ тою). Саме це, вважає С. Балей, «є не тільки виявом висоти суспільної свідомості поета, вираженням його любові до ближнього і співчуття до знедоленого, а й має яскраве особистіше забарвлення, є свідчен­ ням душевного процесу, який лежав поза сферою суспільних інтере­ сів»¹. С. Балей говорить про «кризу психіки» поета, що була наслід- фнмнннннмнммвші ком «ранньої втрати матері». На думку дослідни- Балей С. З психології твор- ка, творча активність Шевченка — це передусім чосгі Шевченка.— Л., пристрасне бажання подолати «кризу психіки», 1916. С. 111. віднайти душевну рівновагу і звільнитися від

«комплексу сирітства». Він наполягає на збігові «особових «приват­них» почуттів» поета і образів його творів.

Праця С. Балея — не єдиний приклад звернення українських психоаналі-тиків до творчості Тараса Шевченка. У 1926 р. у журналі «Современ-ная психоневрология» було надруковано статтю одного із засновників гуртка одеських психоаналітиків, професора А. Халецького — «Пси­хоаналіз особистості і творчості Шевченка». Дослідник згадує роботу С. Балея і вбачає своє завдання в тому, щоб знайти «деяке додаткове й важливе освітлення» певним фактам біографії Шевченка.

А. Халецький Вважає вагомим важелем психоаналізу Шевченка той факт, що його творча біографія почалася з опанування живопису, який «дав йому свободу і ввів у коло видатних сучасників». На роль у становлен­ні творчої особистості Шевченка в живопису — виду мистецтва, в якому досить виразно проявляється зв'язок митця з реальною дійсніс­тю, з «натурою» у широкому тлумаченні цього поняття, — звертає увагу й Балей. Щодо сучасних українських шевченкознавців, то вони вважають Шевченка передусім поетом, відводячи живопису другоряд­не місце. Понині залишається поза увагою дослідників проблема син­тезу живописних і поетичних образів у ставленні поета до світу. Тим часом, наприклад, Катерина у творчості Шевченка — це символ обох форм відображення дійсності: живописної й поетичної. А. Халецький докладніше, ніж С. Балей, аналізує роль родинних стосунків та вплив їх на формування психології Майбутнього поета. Вчений зо­середжує увагу передусім на факті ранньої смерті матері Тараса Шев­ченка: їй було тільки 32 роки, а її синові — 9. Приблизно в той самий час вийшла заміж улюблена сестра Тараса Катерина, і батько привів у хату мачуху, яка вже мала власних дітей. Саме ця ситуація змінює пси­хіку дитини, яка раніше була оточена увагою й любов'ю. «І хлопчик, який звик отримувати ласку й любити, відразу опинився самотнім. Любов до матері й сестри віднині могла бути виявлена тільки в спога­дах і в мріях», — пише Халецький¹.

_—иииївімиииминив Унаслідок цих переживань дитина стає схильною ХамцтйА М. Психоанализ до фантазування, до сліз, стану образи на доро-личности й творчества Шев- слих. Втрата близьких людей змінює співвідно-ченко // История психоана- шення зовнішнім світом і внутрішніми пере-

лиза в Украине. — ларьков, , .. ¹ ..

1996—С 231 живаннями ще не сформованої дитячої психіки.

На думку дослідника, з часу смерті матері Шев­ченко став «замкненим у самому собі».

А. Халецький вважає, що в житті Шевченка особливу роль відіграла лю­бов. Проте поет мав своєрідне уявлення про любов, яка була для ньо­го і порятунком, і мрією, і засобом «відтворення материнської ласки». На думку Халецького, ланцюг «дитинство -> дитина -> мати» є тим зв'язком, від якого Шевченко не може відійти.

Не занурюючись у глибини фрейдівського «едіпового комплексу», А. Ха­лецький усе ж досить послідовно залучає його до аналізу внутріш­нього світу Тараса Шевченка. Зокрема, він намагається пояснити причини «скоріше ворожих, ніж суперечливих чи байдужих», сто­сунків поета з батьком. Учений не спрощує ситуацію і не зводить причину ворожості поета щодо батька лише до ревнощів стосовно обожнюваної сином матері. Халецький переконаний, що ключ до з'ясування внутрішньої трагедії Шевченка слід шукати в поведінці батька після смерті матері. Дослідник пише: «Батько пережив матір і після її смерті не компенсував потребу дітей у батьківські ласці. Нав-

паки, він ототожнився в очах дітей з мачухою, оскільки дав їй мож­ливість змінити по-своєму їхнє життя, не зупиняв її в розправах. Сво­їм ставленням до мачухи батько начебто перейшов на її бік, зрадив пам'ять про матір і цим поглибив самотність дітей»*

. ^ивииииви^иіів Своєрідною граничною формою прояву психо-

ХалщкийЛ М. Психоанализ фІЗІОЛОГІЗМу В ДОСЛІДЖЄННІ ТВОрЧОСТІ ВИДаТНИХ

личносга й творчестаа Шев- митців минулого можна вважати праці 3. Фрейда, ченко // Исгория психоана- Гете І Ф. Достоєвському. Фрейд ІЗ лиза в Украине. — С. 237. ^г _г . ^ , "

глибокою повагою І любов ю ставився до твор­чої спадщини цих письменників, перечитував їхні твори, посилався на їхні мистецтвознавчі зауваження. Та, на диво, психоаналітичні портрети цих митців у його тлумаченні жорсткі й непринадні. Відо­мо, що Гете знищив більшість документів, щоденників, листів, мате­ріал яких не відповідав тому «образові Гете», що він жадав залишити нащадкам. Проте Фрейд, спираючись лише на єдиний дитячий спогад Гете, залишений ним у статті «Поезія і правда», «розшифрував» і не­нависть Гете до брата, бажання йому смерті, сексуальний потяг до ма­тері, і вплив дитячих почуттєво-емоційних переживань на пізніші по­етичні образи².

Мшнмшммшнинвмм Особу Ф. Достоєвського Фрейд розглядає в чоти­ри» 3. Одно детское воспо- рьох аспектах: як письменника, як невротика, як минание из «Поззии й прав- мислителя-етика і як грішника. Написана в 1928 р.

дн» // Диапазон. Вести стаття «Достоєвський і батьковбивство» дала йому иностр. лит. —1991.— _ '

дь І змогу застосувати в процесі аналізу особи пись-

менника всі специфічні психоаналітичні підходи. Тому життя і творчість великого російського письменника розгляда­лися із залученням ідей «едіпового комплексу», «комплексу батько­вбивства», нееротичного страху, епілепсії тощо³.

даиииимшивиимишні Спонуку до творчості Фрейд вбачає і в тому, що Див.: ФреЛ 3. Достоевский начебто в душі митця існують «невдоволені ба-и отцеубийство // «Я» й жання». На його думку, це або бажання шанолюб-КнТ ~^{Тбилиси> 1991}' ~ ні які слугують звеличенню особи, або еротичні.

Жадоба багатства, слави, жіночих утіх змушує людину ставати на шлях служіння мистецтву. І якщо йти за Фрейдом, то видатні митці, більшість із яких зазнала життєвих незгод на шляху безкорисливого служіння високим ідеалам, постають перед нами як пожадливі особи, яких роздирають тваринні пристрасті. Зазначені стимули творчості зумовлюють народження фантазії', яка, на думку Фрейда, становить сутність мистецького твору. Завдання митця поля­гає в тому, щоб, користуючись фантазією, створити «штучний світ», «сон наяву», побудувати «надхмарний замок». У статті «Поет і фанта­зія» вчений наводить паралель між митцем і дитиною, яка зайнята грою. Він твердить, що «поет робить те саме, що й дитина, яка граєть­ся, він створює світ, до якого ставиться дуже серйозно, тобто вносить

у нього багато захоплення; водночас він різко відрізняє його від дій­сності».

Отже, процес творчості, на думку Фрейда, спрямований від фантазії' до ре­альності. Проте новий світ образів, створений мистецтвом, лише приймається як «цінне відображення реальності». В такому тлума­ченні мистецтво знову втрачає значущість, потрібність, серйозність. Знову виявляється тенденція відмежування мистецтва від життя, від розв'язання життєво важливих проблем сучасності.