§ 3. Естетичні форми

СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні власної зов­нішності, айв системі суспільних відносин, в усій багатоманітності її етнічних, національних соціальних і міжособистісних форм, до яких причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, економічні й політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами, конституційними або відомчими нормативними актами, етичними нормами та кодексами честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної ді­яльності людини і суспільства. Іншими словами: будь-яка діяльність людини, оскільки вона зумовлює встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює певний осередок. Із часом цей осередок на основі естетичних уявлень перетворюється на специ­фічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності й гаран-

, та спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, що активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думками, вик­ ликає емоції', закріплюючи, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як вияв абсолютного і всезагального суспільного життя ця сила не тільки його супроводжує, задає ритм і гарантує його спадко­ ємність, вона покладена в основу різноманітних явищ у сфері культу- ; ри. Згадаймо ритуал, яким супроводжується будь-яка магічна дія: цер­ ковну літургію, що своєю естетичністю захоплює навіть невіруючу людину, або військовий парад, політичну маніфестацію чи карна­ вальну процесію. , На початковому етапі (наприклад, на рівні родової спільноти або сіль- І ської общини) свого розвитку суспільство в цілому може бути видо- І вищем для самого себе. Що складнішими, більш ієрархізованими стають соціальні організми, то більшою мірою постає потреба в пе­ ріодичних перервах у повсякденному житті, яке відмежовує й ізолює І людину від суспільного цілого. Потреба в періодичному наочному ] підтвердженні належності індивіда до спільноти викликає до життя таку форму цілісності та єднання суспільства, як народне свято. Свято ] виникає в ситуації, коли спільнота позбавляється внутрішніх ієрар- 1 хічних умовностей, пов'язаних як із практичною функціональністю суспільних відносин, так і з ізольованістю окремих виробників. Інак- [ ше кажучи, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багат- | стві, свободі й різноманітності відносин. Народні свята, релігійні об- • ряди, військові ритуали, карнавальні ігри, ярмарки, спортивні зма­ гання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний суспільний взаємозв'язок. У таких видовищах колективна участь людей має відкритий і безпосередній характер. Кожний учас­ ник несе в собі колективну свідомість і почуває себе частиною єди- ' ного цілого. Форми, драматургія, символічні знаки, спосіб організа­ ції' таких суспільних дій мають своєрідне естетичне навантаження і і саме через нього забезпечують єдність сприйняття та усвідомлення їх змісту, а отже, відчуття одночасної єдності і свободи кожного з учасників.

Інший, складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формується залежно від певного культурного змісту, який визначає і цінність, і конкретну естетичну форму самої дії. Майже всі найважливіші етапи життя людини, такі як народження, досягнення повноліття, шлюб, поховання, є колективною дією, якою забезпечується усвідомлення суспільної єдності і взаємозв'язку, а також суспільної цінності окре-І мої людської істоти. У складніших формах суспільного взаємозв'яз­ку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії', І»": форми дії встановлюються шституціонально, зміст їх стає загальні­шим, але водночас виникає момент розриву між дійовими особами

та глядачами, хоча глядачі ще беруть участь у дії, щоправда як друго­рядні особи, зате як представники спільноти, виразники її суспільних інтересів.

Щодо міжособових взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі, то їх естетичною формою виступає етикет — усталена система норм поведінки і спілкування; водночас вона має тенденції історичного розвитку. Довершеність етикетних форм між­ особових взаємин забезпечує дотримання моральних норм, взаєморо­ зуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідомості лю­ дини. .•:. ,:..,

Аристократичний етикет, дотримання якого вирізняло джентльмена, світ­ську людину з-поміж простонароддя, що відійшов у минуле у першій половині буремного XX єт., і нині здається багатьом тим елементом естетичної культури, якому вже немає місця в сучасному житті демо­кратичного суспільства. Про нього згадують лише тоді, коли постає потреба дотримання дипломатичного протоколу, прийому в англій­ської королеви чи японського імператора. Тим часом етикет живе в нашому повсякденні у правилах хорошого тону — необхідності по­ступитися місцем жінці або літній людині, привітатися чи відповісти на вітання, піднятися, вітаючи вчителя, і т. ін. Він набуває сучасної своєрідної форми в діловому спілкуванні у світі бізнесу, в професій­ній етиці юриста, лікаря, вчителя, політичного діяча та високопоса-довця.

Етикет регулює не тільки колективні форми взаємодії', а й індивідуальну активність, соціальну діяльність і знаходить вияв у манерах людини. Він є системою виразних засобів через які здійснюються поведінка, вчинки та дії. На рівні особистості етикет виступає як манери, що ха­рактеризують особистість (ідеться не про те, що здійснюється, а як здійснюється). Вони свідчать про стійкий, звичний та постійний ме­ханізм поведінки особистості й визначаються як вишукані, гарні або, навпаки, брутальні. Відповідність манер певним етикетним нормам свідчить про такт, або красу поведінки. Використання естетичної оцінки моральних вчинків засвідчує можливість і необхідність гармо­нізації людського співжиття та спілкування.

Іноді доводиться чути, що, мовляв, дотримання етикету маскує справжнє ставлення людини до людини, призводить до лицемірства. Така думка не враховує того факту, що дотримання етикету підсвідоме впливає на моральний стан людини, пом'якшує і навіть знімає агре­сивність, нетерпимість, нечутливість щодо іншої людини, змінює внутрішню налаштованість, моральні установки, усуває причини ви­никнення конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня форма пове­дінки, що виступає спочатку як вимушена необхідність дотримання правил етикету, переходить у внутрішній стан людини, змінює її мо­рально.

Людство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, І. прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуман­ними. У цій сфері естетичне поєднане з моральним настільки орга­нічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані ес­тетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особи­стості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом калокагатія, тобто гармонія зовнішнього і внут­рішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особи­стості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконален­ня, до якого має прагнути кожна людина.