§4. Естетичні погляди і теорії

Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку потребує наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність ес­тетичних поглядів і теорій. Зауважимо: хоч естетична думка поклика­на до життя прагматичними причинами, однак вона не претендує на нормативність, а навпаки, залишає за естетичною діяльністю повну свободу, натомість сама визнає цю свободу, її історичний розвиток, високо цінує її зумовленість. ,

Можливість теоретичного дослідження втілюється як через емпіричний підхід до об'єкта вивчення, створюючи так зване мистецтвознавство і теорії мистецтв, так і через теоретичний підхід, що випливає з дослі­дження абстрактних ідей прекрасного, чуттєвого, художнього тощо, на основі якого виникає філософія прекрасного, філософія мистец­тва, а потім і естетика як окрема наукова дисципліна.

Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Арістотеле-вій «Поетиці» та в «Поетичному мистецтві» Горація. Щодо філософи прекрасного, то появу її пов'язують із Платоном, який вважав, що іс­тинне — це не окремі добрі вчинки, правильні судження або чудові люди чи художні твори, а саме добро, істина, краса. Ці два підходи до вивчення естетичної сфери розвивалися паралельно і, взаємно збага-

чуючи один одного, все-таки залишалися і залишаються понині окре­мими самостійними науками.

Усталилася думка: для того, щоб розумітися на мистецтві і формулювати правильні судження щодо нього, слід передусім любити його, матді певні професійні знання, простудіювати певний обсяг художніх тво­рів різних історичних епох та різних видів мистецтва. Оскільки кож­ний твір мистецтва є витвором свого часу, належить певному народо­ві, певному середовищу і залежить від них, потрібно бути обізнаним із якомога ширшим контекстом історичних обставин, в яких жив і творив митець.

Уже в межах такого історичного підходу можливі різні погляди, а отже, різні критичні судження щодо позитивних якостей художнього твору. Систематизована і сформульована сукупність поглядів утворює в ми­стецтвознавстві, як і в інших емпіричних науках, загальні критерії' і принципи, а в подальшому формальному узагальненні — теорії' окре­мих мистецтв. Саме наявність цих узагальнених характеристик щодо окремих творів дає змогу систематизувати їх, віднести розглянуті тво­ри до певного виду мистецтва.

Обізнаність у сфері історії мистецтва, поєднуючись із загальною духов­ною сприйнятливістю, формує звичайного любителя мистецтв, зба­гачує та поглиблює світогляд фахівця, спільна справа яких — оціню­вання індивідуальних творів мистецтва.

Філософія прекрасного (естетика) як теоретична дисципліна розвивалась, опосередковуючи як абстрактні ідеї на зразок платонівських, так і дос­від емпіричних досліджень художніх та естетичних явищ. Естетична теорія, за Регелем, повинна вирішити й теоретично довести, що за людськими судженнями про естетичне стоїть об'єктивне явище, яке породжує суб'єктивне судження, а не випадкове почуття, суб'єктивне «подобається». Естетика має відповісти на запитання: що таке мистец­тво? За яких умов воно існує? В чому полягає його зміст? Що вирізняє його з-поміж інших видів людської діяльності? Естетичні погляди та естетична теорія відповідно до рівня свого розвитку пройшли три по­слідовні фази: канонічну, нормативну та загальнотеоретичну/

Канонічний тип естетичної теорії виражається у створенні сукупності ху­дожніх зразків. За мистецтвом визнається існування певної структури і можливості слідувати їй відповідно до низки вказівок, завдяки яким зразки набувають певного втілення. Канонізація мистецтва спочатку пов'язана з тим або тим авторитетом, що вводить у практику мистец­тва певний артефакт, який набуває офіційного визнання. На каноніч­ному рівні теорія хоч і формувала загальні уявлення про мистецтво, проте критерії художності формулювала в математичній системі пропорцій або навіть у формі наочного зразка, як це було у Старо­давньому Єгипті і певною мірою у Давній Греції. Проте якщо в Єгип­ті художній канон проіснував, залишаючись незмінним, майже два

тисячоліття, то в Давній Греції розвиток мистецтва був дуже динаміч­ним і канон змінювався відповідно до нових досягнень мистецтва, орієнтуючись на пошук системи пропорцій, які забезпечили б його довершеність. Видатний давньогрецький скульптор Поліклет ство­рив статую «Канон». За повідомленням римського історика Плінія Старшого, «зробив Поліклет також списоносця, змужнілого юнака, її (статую) художники називають «Каноном» і отримують від неї, ніби з якогось закону, основи свого мистецтва, а Поліклета вважають єди­ною людиною, яка із твору мистецтва зробила його теорію»¹. Відомо чимало історичних типів канонів, та хоча мистецтво ще з часів Від-

родження пориває з ними, однак вони зберіга-

Цит. жЛоеевА. Художе- ють в історії мистецтва та й у навчанні його пев-ственнме канонн как проб- ні функції — функції художнього досвіду, лема стиля//Вопр. зстети- Естетична теорія як нормативна не передбачає с* 354^1%4 ~ ^{ВШ1 6} ~ обов'язкового наслідування зразків (цього вимагає канонічна), бо вона виробляє норми, що є загаль­ними щодо мистецтва, тобто ширшою підвалиною традиційних при­писів канонів. Тут також наявна традиційна структура творів мистец­тва, хоча вона й ґрунтується на ширших за змістом нормах, тим часом як форми, в яких цей загальний закон має втілюватися в життя, зали­шаються на розсуд художника. Саме вони забезпечують йому худож­ність, тобто якість, що дає право відносити ці твори до мистецтва, а не до якоїсь іншої сфери діяльності. Зразком такої нормативної теорії є загальновідомий твір «Поетичне мистецтво» Нікола Буало, теорети­ка французького класицизму. Зазвичай нормативна форма естетичної теорії переростає межі художнього досвіду, закріпленого канонами, і намагається спертися на певні засади, які дають змогу створювати ка­нони і пояснювати передумови їх виникнення.

Проблематика загальнотеоретичного підходу охоплює взагалі весь есте­тичний досвід і його сутність і потребує вироблення відповідного те­оретичного апарату.

Виникнення загальної естетичної теорії зумовлює інші форми та інший рівень взаємодії зі світом мистецтва й естетичною діяльністю взагалі. По-перше, вона відкрила можливості для принципової зміни процесу професійної підготовки художника: переведення навчання зі сфери ремісничої підготовки (навчання дії з певним матеріалом і відповідно до певних норм і зразків) у сферу поєднання теоретичної й практич­ної підготовки. Це відразу створило умови для розвитку і вияву інди­відуальних особливостей художників, а отже, стало поштовхом до появи різноманітних індивідуальних стилів і художніх методів у мис­тецтві. Адже художній метод утворюється в результаті засвоєння за­гальних закономірностей художнього виробництва, що формуються в теорії і створюють у художника певне уявлення про мистецтво, його природу і суспільні функції. При цьому йому не задаються ані кано-

нічні, ані нормативні, ані стилістичні параметри творчості, навпаки, художник вільно добирає їх сам. . >. • •

Отже, на основі загальноестетичної теорії" формується художній метод, що позначає історично зумовлений спосіб створення взірців мистец­ тва, який грунтується на певній усвідомленій і раціонально визначе­ ній системі принципів і прийомів добору, узагальнення й художньо­ го перетворення життєвого матеріалу. Поняття художній метод і твор­ чий метод нерідко ототожнюються. Підставою для такого ототож­ нення є усвідомлення їх художниками і раціональна обгрунтованість. Якщо творчий метод є характеристикою індивідуального творчого процесу, який може мати певні особливості й не зводитися до певно- :Го художнього методу, то художній метод є характеристикою кон­ кретно-історичних особливостей художнього процесу і його слід розглядати в одному ряду з поняттями художня епоха, художній на­ прям, художня течія, художній стиль, що характеризують художній процес загалом. •

У новоєвропейській філософії проблему методу вперше порушив Р. Де-карт, який у філософському трактаті «Міркування про метод» виклав принципи раціоналізму — необхідність визначення принципів або першооснов як вихідного пункту наукового пізнання. Ці загальні принципи пізнання, що спираються на пріоритет розуму, застосовує і Н. Буало для обґрунтування теорії класицизму.

Поява поняття художній метод великою мірою зумовлена розвитком тео­ретичної рефлексії щодо художнього і творчого процесу, ототожнен­ням мистецтва з наукою на підставі розуміння мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності й створенням цілісної естетичної теорії Ге-гелем. Ця свідома установка на дослідження людини й суспільства за­собами мистецтва зі сфери естетичної теорії змушує художника так , само свідомо ставитися до тих специфічних прийомів творчості, які раніше формувались інтуїтивно.

Термін «метод» стосовно мистецтва вперше вжив Й. В. Гете, однак активно його починають використовувати щодо «реалізму» як певного худож­нього напряму, що виник у європейському мистецтві в ЗО—40-х роках XIX ст. Саме для художників, які репрезентували цей напрям, був ха­рактерним усвідомлений підхід до творчого процесу, значною мірою пов'язаний із впливом наукового знання про суспільство й людину. Формування історичного погляду на людину й суспільство істотно позначається на розумінні самої людини, сутність, поведінка, психоло­гія якої визначається конкретно-історичними обставинами життя. Отже, реалізм як художній метод передбачав свідому орієнтацію на вивчення і відтворення соціальної дійсності засобами мистецтва.

Починаючи з Е. Золя, який теоретично обґрунтував специфіку свого ме­тоду і визначив його як натуралізм, поява нових течій у європейсько­му мистецтві здебільшого супроводжувалась і появою «художніх мані-

фесгів», у яких художники формулювали своє бачення «відношення мистецтва до дійсності» і обґрунтовували свої художні та творчі мето­ди. Розмаїтість і принципова розбіжність художніх течій модернізму та постмодернізму певною мірою пояснюються і зрослою теоретич­ною самосвідомістю сучасних художників, які самостійно визначають свої естетичні й теоретичні засади.

Категорія художнього методу була предметом гострих наукових дискусій між радянськими й західними естетиками (Р. Гароді) у зв'язку з теорі­єю так званого соціалістичного реалізму, що була однією з найбільш заідеологізованих у радянській естетиці. В західній естетиці XX ст. ка­тегорія художнього методу не набула великого поширення у зв'язку з появою концепцій інтуїтивної, позасвідомої природи творчості, яка не керується раціональними засадами, що були характерні для модер­ністських художніх течій.

Визнаючи вагомість інтуїтивних та позасвідомих аспектів у творчому про­цесі, не можна заперечувати і наявність панівних у конкретний істо­ричний період, усвідомлених та раціональних принципів художньої діяльності. Очевидно, саме тому категорія художнього методу залиша­ється важливою характеристикою як художнього процесу загалом, так і творчої спрямованості окремого митця.

Ще одним важливим наслідком появи загальноестетичної теорії' є те, що в умовах багатоманітності, різностильовості мистецтва зростає потреба в об'єктивних критеріях для оцінювання художніх творів. У зв'язку з цим з'являється художня критика, умовою розвитку якої є наявність сформульованих теорією загальнотеоретичних закономірностей що­до мистецтва, які дають змогу оцінювати художні твори за єдиними вимогами. Критик як професійно підготовлена людина від імені су­спільства виносить вердикт стосовно творчості художника або окре­мого твору.

Є ще одна сфера естетичної культури, функціонування якої безпосеред­ньо залежить від змісту й рівня розвитку естетичної теорії. Це систе­ма естетичного та художнього виховання.

Уже перше в історії' людства вчення про гармонійну людину — давньо­грецька калокагатія — безпосередньо пов'язане з античними уявлен­нями про красу. Відповідно до цього вибудовувалися теорії про ідеал людини і формувалися певні вимоги до суспільства, виконання яких мало задовольнити можливість реалізації такого ідеалу.

Отже, естетичні погляди і теорії', за всієї складності та неоднозначності їх впливу на естетичну й художню практику, формують комплекс опо­середкування між ними: художній метод і пов'язану з ним систему тео­ретичної художньої освіти, інститут художньої критики та систему естетичного виховання.

Контрольні питання

1. Які чинники впливають на форму- нього смаку порівняно з естетич- ванга естетичного почуття люди- ним? •

ни? 6. Яку роль відіграє естетичний смак у

2. Чи змінюється естетичне почуття становленні особистості? протягом життя індивіда? 7. Яку роль відіграє естетичний ідеал у

3. Чи можна говорити про подібність ставленні людини до дійсності? естетичних почуттів певної люд- 8. Як спшвіднбсяться ідеал і прекрас- ської спільноти? не?

4. У чому полягають антиномії есте- 9. Що є предметом естетичної теорії? тичного смаку (за І. Кантом)? 10. Для чого потрібно вивчати есте-

5. У чому полягає специфіка худож- тику?

Список використаної літератури

Геге/Іь. Зстетика: В 4 т. — Кант Й. Критика зстети- Татартич В. Історія ше-

М., 1968.— Т. 1. Введе- ческой шособности суж- ста понять: Пер, з пол.

ниє.-—С. 7—97. дения// Критикаспо- —К., 2001.

КанарскийЛ. С. Диалекти- собности суждения.— Шопетаузр А. Основнне

ка зстетического процес- М., 1994. — 4.1. •— идеи зстетики // Избр.

са. Диалектика зстетичес- С. 70—210. пройзв. — М., 1992.—

кого как Теория чувствен- Лукач Г. Своеобразие зс- С. 41^—475'.

ного познания. — К., тетического: В 4 т. —^- М., <>-

1974. 1985. —Т.1.

Розділ 4

Основні естетичні категорії