§2. Естетичний смак

Категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці в XVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV — початку XVII ст., що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в універсальних кри-, теріях їх оцінювання. Водночас розвиток індивідуальності, започатко­ваний епохою

Відродження, ставив питання про можливість суб'єк-

тивної, самостійної оцінки художнього твору, що ґрунтується на по­чутті естетичного задоволення або смаку.

Термін «смак» в естетичному значенні вперше вжив іспанський мисли­ тель XVII ст. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності людського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінки творів мистецтва. Проблема смаку набула надзвичайної популярності у французькій суспільній думці XVII—XVIII ст. (Ларошфуко, Буало, Монтеск'є, Вольтер, Гельвецій та ін.). В естетиці класицизму та Про­ світництва категорія смаку тлумачиться як категорія пізнавальна, як певна здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю та розу­ мом. Для англійської естетики (Шефтсбері, Хатчесон, Бйорк) харак­ терним є сенсуалістичне трактування смаку. Смак розуміють як внут­ рішнє почуття, подібне до симпатії, почуття задоволення. За ним культивуються та гармонізуються як здібності до пізнання, так і мо­ ральні почуття людини. ;

Основну суперечність проблеми смаку як існування цілісної естетичної культури за розмаїтості естетичних оцінок визначив англійський фі­лософ Д. Юм. Він вважав, що істинні судження смаку можливі лише за наявності загальної його «норми», якою володіють лише деякі люди з витонченим смаком. На суспільно-індувідуальному характері есте­тичного смаку наголосив І. Кант, в естетиці якого він виступає як цен­тральна категорія. Кант визначив смак як «спроможність естетичної здібності судження робити загальнозначущий вибір». Завдяки смаку суб'єкт робить оцінку або формує судження, ставлячи себе на місце будь-кого іншого.

Головною думкою кантівського вчення про смак є так звані антиномії сма­ку. З одного боку, судження смаку є настільки індивідуальним, що жодні доведення не можуть їх заперечити, тобто: про смаки не спере­чаються. З іншого боку, смаки є не тільки суб'єктивними, між ними є дещо загальне, що дає змогу обговорювати їх, отже: про смаки можна сперечатися. Тобто суперечність між індивідуальним і суспільним смаком, як і будь-яка антиномія, є принципово нерозв'язною. Окремі суперечливі судження смаку можуть існувати разом і бути однаковою мірою справедливими.

І Кант, і його попередники вже зробили крок до переоцінки чуттєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення про люди­ну. Вони визначали смак як здатність інтуїтивно відчувати прекрас­не як почуття, вільне від будь-яких утилітарних міркувань та неза­лежне від суджень розуму. Кант вважав, що важливим естетичним чинником смаку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядан­ня прекрасного. Незацікавленість, що властива цьому почуттю і від­різняє його від утилітарного та морального почуттів, Кант визначає так само, як і його попередники. Почуття прекрасного грунтується на смаку. Саме від нього залежить судження смаку. Проте, якщо ці

судження, незважаючи на індивідуальне джерело їх, містять у собі принципи всезагальності, що надає їм безмежної достовірності, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетич­ному почуттю, тобто воно має загальний суспільний характер. Кант вважав, що почуття задоволення викликається всезагальною доціль­ністю, що існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідо­мості та об'єктивно як чиста форма предмета. Таким чином, есте­тичне почуття, або почуття задоволення, є усвідомленням доціль­ності предмета.

Після Канта категорія естетичного смаку втрачає своє універсальне зна­чення в естетичній теорії. Так, Гегель вважає, що культура смаку по­винна поступитися місцем судженню професійно підготовленого знавця мистецтва, оскільки правильна оцінка художнього твору по­требує ґрунтовних знань у цій сфері. На думку Ф. Шлегеля, взагалі «критикувати поезію можливо лише засобами поезії». Проблема сма­ку постає з новою силою під час кризи класичного мистецтва з поя­вою модернізму та масової культури. Нове мистецтво орієнтоване або на еліту, яка володіє вишуканим смаком, або проголошує відсутність будь-якої норми (Ортега-і-Гассет, «Дегуманізація мистецтва»). Появу масової культури Ортега-і-Гассет пояснює загальним «падінням сма­ків» людини-маси.

Однак остаточно це питання не розв'язане й понині. Всупереч відомому латинському прислів'ю «Про смаки не сперечаються» зауважимо: спе­речались і доволі жваво сперечаються.

У чому причина такої суперечності — визнання права особи на індивіду­альний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцін­ку, з іншого? В житті є сфера, де про смаки справді не сперечаються, бо сперечатися було б нерозумно. Проте це сфера суто фізіологічно­го відчуття — що смачно, а що несмачно. Це скоріше не смак, а упо­добання — якому надається перевага: солодкому чи солоному, гірко­му чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характеристики предметів не мають суспільного змісту, а тому й не стосуються інтере­сів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуальний, од­нак належить зовсім до іншої сфери — суспільної, соціальної. Есте­тичний смак не є природженою властивістю людини, його не можна зводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у про­цесі її виховання та навчання.

Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик особистісно-го становлення, що відображає рівень самовизначення кожної окре­мої людини щодо соціально-культурного оточення. Тобто естетич­ний смак не зводиться до здатності естетичного оцінювання, оскіль­ки не зупиняється на самій оцінці, а завершується присвоєнням або

запереченням культурної естетичної цінності. Тому слушним буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуаль­ного відбору естетичних цінностей, а отже й до саморозвитку і само­виховання.

Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, вирізняється з- поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто є не тільки людським індивідом, а й особистістю. Особливість полягає в тому, що поза індивідуальними ознаками (стать, вік, зріст, колір волосся й очей, тип психіки) особистість володіє також індивідуальним внут­ рішнім духовним світом, який визначається певними соціальними цінностями й уподобаннями. '•• л-

Становлення особистості — процес тривалий, що, власне, не завершуєть­ся до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа — від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особи­стості, зокрема й естетичний смак. Цінність кожної особистості поля­гає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це досяга­ється тим, що в процесі формування на особистість впливає певний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створю­ється унікальність умов формування кожної людини, і естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікаль­ності, а й засобом її об'єктивації, суспільного самоутвердження.

Якщо говорити про брак естетичного смаку, то передусім це вияв всеїд­ності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних есте­тичних і культурних цінностей. Всеїдність характеризується браком особистішого ставлення до світу, нездатністю вибрати з багатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповню­ють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, морально­му, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхід­ну достатність в особистісному ставленні до світу культури та її цін­ностей. Наявність естетичного смаку виявляється як відповідність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної поведінки, со­ціальної реалізації особистості.

Нерідко в естетичному смаку вбачають лише зовнішні форми його вия­ву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини дотримувати­ся моди як у вузькому, так і в найширшому розумінні. Тобто смак зво­дять до вміння модно вдягатися, відвідувати модні виставки та спек­таклі, обізнаності з останніми літературними публікаціями. Певна річ, усе це не суперечить формам об'єктивації смаку. Проте насправ­ді естетичний смак — не тільки і не стільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонійне поєднання духовного багатства особи з відповід­ним її соціальним виявом. V

Адже особистість, що має естетичний смак, сліпо не дотримується моди, а в разі, коли модний одяг розмиває, деформує її індивідуальні особли-

вості, сміливо може стати старомодною або нейтральною щодо моди. В цьому й виявляється ії естетичний смак. Ще більшою мірою ви­бірковим він може бути

щодо форм поведінки й спілкування. Особли­вості спілкування є, мабуть, головними характеристиками особистості. Саме тому створити правдиве уявлення про людину можна лише в 1-і умовах спілкування або спільної праці- Вміння людини послідовно та цілеспрямовано розвивати й культивувати особисті соціокультурні властивості через добір та засвоєння певних

культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також особливий різновид — художній смак. Роз­ вивається він на основі естетичного і справляє вплив на нього. Худож­ ній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і • великою мірою визначається художньою освітою людини, тобто зна­ нням нею історії' мистецтв, законів формотворення в різних видах мистецтва, обізнаністю з літературно-художньою критикою. Проте оскільки змістом мистецтва є одна й та сама система суспільних цін­ ностей (щоправда, представлена у цьому разі в художній формі), то й художній смак стає предметом дискусій, принаймні відтоді, як виник­ ло саме поняття смак. • ••.•• Ці дискусії є не тільки можливими, вони стали необхідними, адже стосу­ ються цінностей^ що становлять саму духовну структуру людської особистості і є визначальними для характеру як особистої самосвідо­ мості, так і індивідуальної життєдіяльності. Отже, особистість як істо­ та суспільна зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему ії духовності, ії орієнтири й потреби щодо сенсу життя. .-'.. Такою мірою, як і стосовно особистості, естетичний і художній смаки мо­ жуть характеризувати уподобання, симпатії' та антипатії' соціального прошарку або класу. Естетичний смак, зумовлений усім комплексом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві зав­ жди має на собі відбиток класових уподобань, цілей і цінностей. Єди­ них естетичних смаків та уподобань, що були б притаманні всім наро­ дам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Так, М. Чернишев- = ський переконливо показав, як різняться еталони жіночої краси залеж­ но від різних умов життя, а отже, від соціального прошарку, до якого належить жінка.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претен­дувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним ціннос­тям. Тому слід бути тактовним і терплячим у ставленні до міркувань інших людей, визнаючи за ними право на власний пошук і самостій­ний погляд, тобто про гарні смаки не сперечаються* Інша річ, коли йдеться про смаки, які намагаються піднести до рівня за-гальнозначущих. Це стосується передусім творів мистецтва. Худож­ник, як відомо, виступає не від свого імені, він використовує мистец-

тво, щоб через творчу обдарованість і професіоналізм виразити су­спільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок. Художник зазвичай пер­шим виносить на суспільне обговорення нові явища життя або здій­снює переоцінку сталих уявлень і цінностей. Цей процес пов'язаний із пошуком нових зображально-виражальних засобів, художньої мо­ви, що несуть провідне смислове навантаження. :

Усе це робить оцінювання художнього твору справокк складною й відпо­відальною. Певна спільна думка виробляється лише в тривалих ху­дожньо-критичних дискусіях. Тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й ознайомлюватися з критичними оцінками ху­дожнього твору, виробленими в ході дискусій з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не залишаються незмінни­ми упродовж життя людини. Вік, життєвий шлях, художній досвід лю­дини шліфують, удосконалюють її смак.

Варто зауважити, що існує таке поняття, як спотворений смак. Ідеться са­ме про смак, оскільки маємо на увазі усвідомлене уподобання, при­страсть. Спотворене тяжіння до антицінностей детермінується соці­альними обставинами і виражає антисоціальну, антигуманну спрямо­ваність діяльності індивіда або соціальної групи.

Постає питання, як розпізнати художній смак. Чи є об'єктивні критерії смаку? Деякі вчені вважають судження смаку суб'єктивними і на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного критерію якос­ті смаку. Проте більшість дослідників вважають, що ані релятивізм щодо смаку, який визначає всі смаки правомірними, ані догматизм, який потребує чітких правил і нормативів щодо смаку, не здатні розв'язати це складне питання. Адже такий смак є багатоваріантним, так само, як і несмак, тобто ці явища різноманітні й мінливі, вони мо­жуть існувати в численних варіантах. І все-таки їх можна розрізняти, оскільки існують об'єктивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже наголошувалося, — це оцінка дій­сності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів та світо­гляду людини. Отже, естетичний смак є поєднанням об'єктивного і суб'єктивного, тобто в судженні смаку відображені не тільки якості предмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, який сприймає. В ньо­му відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, йо­го освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелектуальний механізм — ес­тетичну інтуїцію, яка грунтується на творчій уяві, що дає змогу сприй­мати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не піддаючи його ло­гічному розчленуванню, аналітичному опрацюванню розумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження смаку, •— є специфіч­ною формою пізнання, що дає можливість через розвинене естетич­не почуття пізнавати явища дійсності, ще не пізнані наукою, не фор-

малізовані, тобто не виражені в понятті, формулі, категорії. Іншими словами, естетична інтуїція (творча уява) є особливим інтелектуальним процесом, який ґрунтується на розвиненій людській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо людських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія, свавіл­ля особистих, групових або інших уподобань. В основі таких супере­чок — істинне або неістинне в суспільному житті, істинні або хибні цінності. Розв'язується це питання усім життям суспільства, всією йо­го історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментом у всеза-гальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання, визна­чення сенсу життя і особистого життєвого шляху, що й мусить вирі­шити для себе кожна людина. І цей шлях не обходиться без помилок, омани, хибних кроків, уявлень.