§4. Неотомістська естетика
Однією із специфічних граней розвитку сучасної західної естетики і мистецтва є створення «ілюзорної дійсності», свідоме проникнення у творчість «нового містицизму». Зв'язок західної філософії' з релігією відбувається нині в кількох напрямах. Це передусім теологізація сучасних філософсько-естетичних концепцій. Так, Е. Фромм вважає за необхідне створити нову релігію для інтелігенції'. Інтелектуальний розвиток інтелігенції', вважає вчений, обов'язково призводить до нігілізму. Виникає своєрідна залежність: що вищим є інтелект, ширшим коло інтересів, глибшими знання людини, то активніше формуються її нігілістичні уявлення. Відомий американський естетик Т. Манро стверджує, що деякі художні методи і принципи мистецтва, зокрема натуралізм, органічно співіснують із релігійною свідомістю, нею і стимулюються. Натхнення митця Манро оцінює як «промінь світла з потойбічного світу», а творчий процес, на його думку, не піддається раціональному аналізові. На подібні висловлювання можна натрапити у працях Дж. Сантаяни, П. Фульк'є, Г. Марселя та ш.
Теологізація окремих шкіл сучасної філософії' й естетики Заходу зумовлена і значним впливом на їх представників неотомізму — офіційної
доктрини католицької церкви. Томізм, який спирався на вчення мона-ха-домініканця Фоми Аквінського (1225 або 1226—1274) користувався особливою популярністю і впливом за середньовіччя. Під тиском матеріалістичної філософії XVII—ХУЛІ ст., наукових досягнень цього періоду він поступово втратив свою популярність. Відродження томізму почалося у другій половиш XIX ст., а у 1879 р. модернізована його форма — неотомізм — проголошується офіційною філософією католицької церкви, підтримується Ватиканом.
Первинним неотомісти вважають «божественно), «чисте» буття. Матеріальний світ проголошується вторинним, похідним. Бог визнається першопричиною буття і першоосновою всіх світоглядних установок людини. В основі неотомістської естетики — підпорядкування мистецтва, митця ідеї служіння Богові, церкві. Мистецтво перетворюється на ілюстратора теологічних доктрин, розвивається в межах певного канону.
Неотомістська естетика, як і інші естетичні концепції, спирається на більш широке за проблематикою філософське бачення світу, властиве неотомізму. Серед філософських ідей, що вплинули на формування неотомістської естетики, слід виокремити ідею про акт і потенції', покладену в основу онтології неотомізму. Відповідно до цієї ідеї процеси виникнення тих чи інших речей або явищ тлумачаться як актуалізація потенцій. Хоч потенція розглядається в неотомізмі як суто абстрактна можливість, проте порушення питання відкрило можливість трансформації' ідеї в дослідження проблем творчих потенцій особи, зокрема в царині мистецької діяльності. Можливість такої трансформації' зумовлюється і загальнофілософською концепцією особистості, атрибутами якої в неотомізмі виступають свобода, самосвідомість, здатність до реалізації' в духовному акті, творчість і самотворчість. І хоч ці атрибути особистості мають своє ціннісне підтвердження лише у співвіднесенні з Богом, естетика все-таки дає власну інтерпретацію цим поняттям і специфіці їх функціонування, принаймні у сфері створення і сприймання релігійного мистецтва.
Кожний твір релігійного мистецтва є втіленням у художніх образах божественної ідеї, а митець розглядається як провісник Бога. Слід зазначити, що проблеми релігійного мистецтва з його місцем у культурі XX ст. є об'єктом широкого теоретичного аналізу навіть в офіційних документах різних релігійних конфесій. Так, у енцикліці папи Пія XII «Медіатор деЬ (1947) зазначено, що сучасному мистецтву «слід надати свободу у відповідному і благоговійному служінні церкві та священним ритуалам за умови, що вони збережуть рівновагу між стилями, не схиляючись ні до надто реалістичного, ні до зайвого «символізму». Така позиція спонукала широке розроблення проблеми видів мистецтва, яку в неотомістській естетиці подано значно ширше, ніж у школах інших теоретичних орієнтацій. Особливу ува-
гу неотомісти приділяють розвиткові музики, зокрема проблемам літургійної музичної культури. Після прийняття на Другому ватикан-ському соборі (1962—1965) «Конституції святої літургІЇ» розпочався процес модернізації мови богослужіння — заміни «священної латини» на доступнішу мову, а це, безперечно, демократизувало літургійну дію. Наголошуючи на ролі і значенні музики, представники неото-містської естетики визначають шляхи використання традиційною релігійною музикою національних музичних надбань певних регіонів, властивих їм ритмів, мелодій, музичних інструментів. Ці тенденції' заохочуються передусім у місіонерській діяльності за умови, що «вони не будуть суперечити сутності релігійної ідеї, уславленню Бога та освяченню віруючих.
Важливою й помітною ідеєю томізму та неотомізму є пошуки шляхів гармонізації науки й віри: завдання філософії — підвести розум до ідеї Бога, а доказ реальності Бога — це вже сфера теології. Природа слугує основою на шляху до небесного, божественного. В цьому контексті більшість представників неотомізму розробляють проблему прекрасного як провідну в естетичній науці. Звичайно, справедлива оцінка місця певної проблеми в структурі науки — питання дуже важливе. Проте не менш важливими є і розуміння проблеми та її інтерпретація, яку пропонує певний напрям сучасної естетичної науки. Щодо неотомізму, то його прихильники осмислюють прекрасне через поєднання абсолютної і відносної краси, носієм абсолютної, «вічної» краси при цьому проголошується Бог.
Найпослідовніше і найповніше естетична проблематика неотомістів представлена у працях Ж. Марітена, зокрема в його книжці «Відповідальність митця», написаній наприкінці 50-х років XX ст., що спиралася на попередні дослідження «Мистецтво і схоластика» та «Межі мистецтва», здійснені вченим ще у 20-х роках. Марітен іронічно ставився до людини взагалі, вважаючи її твариною, яка «живиться трансцендентним». Всупереч звичайній людині, митець, на думку Марітена, керується вищими уявленнями й оперує поняттями краси, гармонії, опановує творчий потенціал, який є індивідуальною здібністю людини і перебуває «всередині цілісного людського субстрату». Марітен вволить поняття диктат краси і вважає, що митець, підкоряючись диктатові краси, осмислює її і трансформує в людські форми: згідно з Арісто-телем і Фомою Аквінським, мистецтво є певним потенціалом практичного інтелекту, саме тим його потенціалом, який пов'язаний із створенням предметів, котрі мають бути створені.
Особливу увагу Ж. Марітен. приділяє роздумам про значення, роль і функції' мистецтва. Він при цьому не відокремлює мистецтво від митця, а намагається пов'язати конкретний твір (незалежно від специфіки виду мистецтва) з творчим процесом митця. Це теоретично плідний шлях — саме такий підхід багато в чому і зумовлює інтерес до пози-
ції відомого неотоміста. Визначаючи мистецтво, Марітен наголошує, що він має на разі «мистецтво всередині митця, всередині душі і твор чого динамізму митця, тобто певну приватну енергію, вітальну здіб ність, яку ми, без сумніву, маємо розглядати в ній самій, відокремивши її природу від усього стороннього, але яка існує всередині людини і яку людина використовує для створення гарного твору
Ж. Марітен розглядає мистецтво як своєрідну єд-
ЩишнЖ. Ответсгвенносп, НІСТЬ процесу «ГВОренНЯ» і Процесу «ДІЇ»
художника // Самосознание впливу конкретних творів на людину. Саме процес европейской культури < <дщ> Можна, на думку вченого, трансформувати у ХХвека. — М.,1991.— сферу моралі і визначити надзвичайно складні, С172' іноді суперечливі процеси взаємоіснування та
взаємодії' мистецтва й моралі, митця, що є автором конкретних творів, і митця — звичайної людини, адже «гріхи людини можуть послужи ти сюжетом або матеріалом для твору мистецтва, а мистецтво може надати їм естетичної краси». Розвиваючи цю думку, Марітен пише: «...Мистецтво має зиск з усього, навіть з гріха. Воно діє, як належало б одному з Богів: воно не думає ні про що, крім своєї слави. Якщо мит ця осуджують, картині на це наплювати, лиш би вогонь, на якому йо го (митця. —А Л.) спалюють, пішов на випал прекрасного вітражу»2. . Серед праць естетиків-неотомістів популярними
Там само. — С. 175. є дослідження Е. Жільсон, їй властиве прагнення
до порушення й розв'язання складних теоретич них проблем: співвідношення естетики й теології', природа художньої творчості, специфіка форми в різних видах мистецтва тощо. Е. Жільсон виводить естетику з теології', просто водночас визнає плідну роль мистецтва в утвердженні релігійного світосприймання. Намага ючись узагальнити своє розуміння таких складних феноменів, як творчість, естетика, мистецтво, Жільсон зауважує: «Питання було: якою мірою істинним є твердження, що термін «творчість» означає початкову дію митців і особливо живописців? Відповідь така: оскіль ки терміновий і прямий ефект подібної дії' є причина буття чогось, або, простіше кажучи, оскільки ефект подібної дії є причина буття но вого «істотного». Тут знову порівняння з теологією може допомогти зовсім не тому, що ми намагаємося будь-яким шляхом вивести естети ку з теології, але скоріше тому, що в деяких питаннях теологія обґрун товує свої висновки на досвіді митців такою самою мірою, як і на при- _ роді мистецтва»3. Як приклад саме такої взаємодії
Жм^аЖивопнеьире- Е. Жільсон наводить «Тімей» Платона. альносп, // Западноевро- Аналізуючи специфіку неотомістської естетики, пейская зстетика XX века. — слід ураховувати, що не лише окремі теоретики — М., 1991. — С. 52. прихильники релігійних поглядів, а й католицька
церква загалом приділяють значну увагу проблемам мистецтва. Можна простежити динаміку змін у ставленні до конкретного виду мистец-
тва чи творчості конкретного митця. Показовим є ставлення Ватика-ну до кіномистецтва. Дослідники цієї проблеми показують, що розвиток кіномистецтва в Італії на початку XX ст. стикнувся з непримиренним протиборством католицької церкви, представники якої вважали аморальними деякі фільми. Щоб мати вплив на кінопроцес, церква почала формувати незалежні від держави релігійні кінематографічні організації, а в 1928 р. було створено Міжнародний католицький кіно-центр.
Усвідомлюючи ідеологічне значення кіно, релігійне зорієнтовані митці поступово опанували практично всі релігійні, релігійно-історичні теми, що зумовило формування кіножанру «релігійний фільм».
Переоцінка ставлення церкви до «світського» кіномистецтва намічається після II Ватиканського собору, який проголосив оновлення католицизму, лібералізацію його стосунків з мистецтвом, послабив церковну цензуру.
Варто наголосити, що як практична діяльність католицької церкви в першій половині XX ст., так і популярність ідей неотомізму серед частини європейської інтелігенції зумовили надзвичайно зацікавлене ставлення митців до релігійної тематики. Наведімо конкретні приклади. Так, Жан Кокго (1889—1963), визначний французький письменник, театральний діяч, один із засновників європейського модернізму, певний час перебував під великим впливом ідей Ж. Марітена. Приблизно з 1923 р. Кокто визнав цього теоретика своїм духовним наставником і повернувся до католицизму — віри свого дитинства. Між Кокто й Марітеном починається листування, сповнене теоретичних роздумів про роль і місце мистецтва у формуванні релігійної свідомості. Цікаво, що саме Марітен у листі «Відповідь Жану Кокто» закликав письменника до розважливої позиції' й висловлював думку про автономність мистецтва, про інтерес Бога до мистецтва як такого, а не тільки до творів релігійного змісту.
Релігійними мотивами перейнята творчість французького письменника й художника Макса Жакоба (1876—1944). Близькою до позиції' Жако-ба була позиція Шарля Дюбо (1882—1939), відомого французького критика, есеїста, громадського діяча. Донині привертають увагу «Щоденники» Дюбо, в яких він почав формувати ідею релігії' для інтелектуалів, яка набуде теоретичного розвитку у 70-х роках минулого століття, у працях Е. Фромма.
Релігійною екзальтацією пронизані ліричні вірші Гертруди Де Форт (1876—1971), відомої німецької поетеси й романістки. Найбільшого визнання набули «Гімни Церкві», створені нею 1924 р.
Час од часу об'єктом теоретичних дискусій стає творча спадщина Жоржа Дюамеля (1884—1966), французького письменника і громадського діяча, автора циклу романів «Життя і пригоди Салавена», який обстоював ідею «релігійного містичного колективізму».
Чимало уваги приділяють неотомісти (Ж. Марітен, Дж. Коук, Е. Жільсон) проблемам етико-естетичного виховання, однак ці проблеми розглядаються і вирішуються через ідею «християнізації» сучасної культури. Слід зазначити, що наприкінці XX ст. внаслідок численних катакліз-мів, війн, хвороб людство охопило почуття страху та безперспективності існування. Це спричинило популярність релігійних ідей, психологічно доволі легке формування релігійного фанатизму, появу авантюристів, які виступали в ролі «нових пророків», «месій», претендуючи на символи Христа чи діви Марії. Значна частина митців бере активну участь у «християнізації» культури, розробляючи біблійні сюжети. Слід враховувати, що мистецтво в різні періоди свого розвитку використовувало міф про Диявола (символ зла) і Бога (символ добра). Ці символи мають транскультурне значення. Аналізуючи твори Гете «Фауст», Ф. Достоєвського «Брати Карамазови», А. Фран-са «Повстання ангелів», Л. Андреєва «Щоденник Сатани», М. Булга-кова «Майстер і Маргарита» та багатьох інших письменників, ми розуміємо, що використання релігійних символів добра і зла відкривало можливість ставити загальнолюдські етичні проблеми, адже планетарна значущість релігійних символів стирала обмеженість конкретно-історичних, соціальних чи національних уявлень, допомагала створювати узагальнені образи жертовності, милосердя, спадковості поколінь, розкривати грані загальнолюдського в розумінні добра і зла.
- §1. Поняття «естетика». Становлення перших естетичних уявлень
- § 2. Предмет естетики в процесі розвитку проблематики науки
- §3. Естетика
- § 4. Розвиток посткласичної естетики
- §5. Естетика в структурі
- §1. Творчий потенціал людської праці
- §2. Людська особистість як об'єкт естетичної діяльності
- § 3. Естетичні форми
- § 4 Природа. В структурі
- § 5. Естетична діяльність і мистецтво
- §1. Естетичне почуття
- §2. Естетичний смак
- §3. Естетичний ідеал
- §4. Естетичні погляди і теорії
- §1. Статус категорій естетики
- § 2. Категорії «гармонія» і«міра»
- §3. Категорії «прекрасне» і «потворне»
- §4. Категорії «піднесене», «героїчне», «низьке»
- § 5» Категорії «трагічне» і «комічне»
- §6. Категорія і
- §1. Методологічні засади аналізу мистецтва ,
- §2. Парадигмааьне визначення мистецтва: поняття і сутність ;
- §3. Інтенція людського
- §4. Відображааьно-виражальна природа мистецтв
- § 5. Художність змісту і форми
- § 6. Стиль як естетико-
- Розділ 6 Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак
- §1. Генезис художнього га образу
- §2. Чуттєва безпосередність художнього образу
- § 3. Принцип антиномічності й структура художнього образу
- § 4. Умовність і знаковість в художньому образі
- §5. Універсамі художнього символу
- § 6. Асоціативність, метафоризм і алегоричність як чинники художньо-образної виразності
- §1. Мистецтво в культурно-історичному просторі
- §2. СвоБоЗдТзетермшізм у мистецтві
- §3. Художній твір як форма
- §4. Етнонацюнальне
- §5. Історична динаміка функцій мистецтва
- § 1. Модель видової специфіки мистецтва: античність
- § 2. Модель видової специфіки мистецтва: середньовіччя
- §3. Модель видової специфіки мистецтва: відродження
- § 4. Модель видової специфіки мистецтва: новий час
- § 5. Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття
- §1. Художня творчість: історія проблеми
- §2. Художня творчість
- §3. Естетичні засади
- §1. Історична типологія мистецтва
- §2. Первісне мистецтво
- §4. Античне мистецтво
- §5. Мистецтво європейського середньовіччя
- §6. Мистецтво відродження
- §7. Основні мистецькі напрями нового часу
- §8. Мистецтво модерну та постмодерну
- Розділ 11 Некласична естетика: досвід першої половини хх століття
- §1. Теоретичні витоки
- §2. Неопозитивістська естетика
- §3. Психоаналітична естетика
- §4. Естетичні проблеми в контексті' «глибинної психології»
- §5. Штуїтивістська естетика
- §1. Феноменологічна естетика
- §2. Структуралістська естетика
- §3. Екзистенціалістська естетика.
- §4. Неотомістська естетика
- §5. Постмодерністська естетика
- § 1. Фовізм, кубізм, футуризм
- §2. Абстракціонізм
- §3. Експресіонізм
- §4. Сюрреалізм
- Розділ 14 Художнє життя суспільства
- §1. Форми організації
- §2. Політика в галузі культури і мистецтва
- § 1. Історія української естетики в контексті національної культури
- §2. Український естетичний дискурс кінця XIX — першої половини XX століття
- §3. Українська естетика