§2. Парадигмааьне визначення мистецтва: поняття і сутність ;

Мистецтво впродовж своєї історії з моменту пробудження в людині худож­ніх потреб і творчих переживань у ставленні до світу постійно зазна­вало змін: увиразнювалася його мова, збагачувався зміст завдяки син-кретизації з іншими чинниками життєдіяльності. Водночас відбувало­ся становлення його ідентичності з власними сутнісними ознаками. Як і інші форми духовної культури -— релігія, наука, мораль* — мистец­тво виокремилось у специфічний тип духовної діяльності й пізнання.

Якою мірою мистецтво ускладнилося у своїй внутрішній синергетиці як феномен загадковості людсВкопхгенія і духуу такою мірою потрібне й усвідомлення цієї складності у визначенні сутності мистецтва. Поши­рений у літературі спосіб такого визначення нерідко зводиться до функціонального або порівняльного спектра аналізу, як, наприклад, у зіставленні художнього й наукового пізнання, де основними семан­тичними розбіжностями виступають образ і абстрактний силогізм.

Ранньою формою усвідомлення сутності мистецтва була міфологія, зокре­ма давньогрецька, персонажі якої нарівні з іншими силами і стихіями уособлювали різновиди, могутність і гармонійну красу мистецтва. Тео­ретичним осмисленням сутності мистецтва можна вважати ідеї Демок-ріта, Платона, Арістотеля, пов'язані з розумінням міметичної природи поетичної творчості. Хоча судження авторів різнилися між собою, як, наприклад, платонівське переконання в божественних ірраціональних витоках мистецтва (діалог«Іон»)_у проте об'єктивно найбільший акцент було зроблено на тому, що в самій людині закладено творче начало. Початок осмислення мистецтва як унікального явища, породженого людськими здібностями у вічному протистоянні та навчанні у приро­ди, і навіть уподібнення їй як самому життю, чи, навпаки, зречення свого підґрунтя, в подальші часи набуде різноманітних трансформа­цій. Слід також зауважити, що поняття сутності мистецтва охоплює ху­дожність як його атрибутивну основу в синтезі з естетичним змістом.

мистец­тво» (ай, агз) тлумачиться значно ширше, ніж його художній еквіва­лент. Термін ((мистецтво» (грец. ТЄХУТІ) має означати усю найширшу сферу діяльності, що потребує вміння, добре розвинених навичок, ні доскональноеті творення. До мистецтва в такий спосіб зараховувалися різні ремесла, як і науки (арифметика, астрономія, діалектика), а також усі твори, які згодом будуть виокремлені в групу «витончених мис­тецтв», вищих «мусичних мистецтв».

Звільняючись від своєї синкретизаціїчи слугування іншій-меті, мистецтво тільки тоді стає на шлях пізнання власної сутності, коли позбуваєть­ся зовнішнього примусу, і за словами Регеля, «у цій свободі стає справжнім мистецтвом», «служить лише одним із способів усвідом­лення й вираження божественного, найглибинніших людських інте­ресів, всеохоплюючих істин духу»¹.

^иииі^••• Те, що мистецтво, здобувши свободу, здатне до Гехль Г. В. Ф. Зстешка: «всеохоплюючих істин духу», засвідчує розкриття в 4 т. — М., 1968. — Т. 1. -*- ним надзвичайних власних потенційних можли- С. 12—13. , , востей, не схожих з іншими формами культури,

хоч і не менш значними. Гегель указує на цю особливість і значу­щість, тим самим торкаючись сутнісних глибин мистецтва: «У твори мистецтва народи вклали свої найзмістовніші внутрішні споглядання й уявлення, мистецтво часто служить ключем, а в деяких народів єди­ним ключем, для розуміння їхньої мудрості і релігії»². Таке призначен-

2 .,-,-,-.„„- -г ^ня мистецтва у його широкому розумінні Гегель Тамеама.'— С. 13. порівнює з релшєю і філософією, «однак, — 33-

3 уважує мислитель, — своєрідність його полягає у Там (оме, тому, що навіть найпіднесеніші предмети воно

втілює в чуттєвій формі, роблячи їх ближчими до природи і характе­ ру її вияву, до відчуттів і почувань»^. ^

Визначальна парадигма, що увібрала в себе всі інші ознаки сутності мистецтва і знайшла своє вираження в різних варіантах і підходах, має свій код почуттєвої енергетики у максимальному наближенні, своєрідній тотожності нетотожного, тобто «всеохоплюючих істин духр і «чуттєвості форм». Однак це лише поріг, на який ми ступи­ли, за яким має відбутися містерія звершення мистецтва і тому на­певно мають рацію ті автори, які шукають духовний простір у ко-смізмі самої людської душі. Один із героїв популярного в Київській Русі, перекладеного з болгарської «Шестиднева», дивується з того, як се може статися, що людина в якусь коротку мить, кинувши оком, може побрати серед зоряних світів. Шевченків рядок: «Зоре моя, вечірняя, зійди над горою...» робить цей наш світ космізму близьким, поетичним і навіть інтимним. Велика музика розтинає простір і час на мікрочасточки, повертаючи їх у величній гармонії все буття

Іншою парадигмальною ознакою сутносп мистецтва є Інтравертюсть його, тобто зверненість до найпотаємніших куточків духовних (ду­шевних) станів людини. І в цьому немає рівних мистецтву способів. Англійський філософ, теоретик мистецтва Робін Джордж Коллін-гвуд (1889—1943) вбачав сутність мистецтва «в діяльності, завдяки якій ми усвідомлюємо власні емоції». «Всередині нас, — наголошу­вав він, — існують та*кі емоції, які ми ще не усвідомлюємо... на рівні психологічного досвіду»¹.1 тому саме в цій царині «психічного дос-

-*нн ншмв ' - в«в ^ВІДР справою мистецтва є «докладання своїх зу-

КамингвудАж. Р. Принципи СИАЬ»². ДуХОВНІ СКарбнИЦІ ОСОбиСТІСНОГО «Я»,

искусспа. — М., 1999. — яких торкається мистецтво і які стають невпіз- ^с-²⁶⁶- нанними, осяяні естетичним піднесенням.

^ (ом/, Пошуки інших парадигмальних ознак сутності

мистецтва переконують, що художній спосіб осягнення світу має у своєму арсеналі такі знаково-інформаційні чин­ники, які надають можливість наблизитися до відчуття вічності ^.ута­ємниченості буття. Саме мистецтву властива здатність перенесення людської свідомості у світ «задзеркалля». Посилаючись на ідею А. Шопенгауера і прагнучи з'ясувати, «що таке мистецтво», Валерій Брюсов робить висновок про те, що Мистецтво близьке до «одкро­вення». «Творення мистецтва, — твердить поет, — це иередвідкриття дверей до Вічності»³. Мистецтво найповніше розкриває свою сут-за^^иии^^и^ив ність у наближейні до таїни й Вічності. Згадаймо Брюсов В. К. Ключи тайн// вислів Ф. Шиллерз: «Врата краси ведуть до піз-Литературнне манифесш от нання». Там, де йдеться про пізнання у Красі аб-символизма до наших солюту вічних цінностей, вона стає передумо-

дней. — М..2000. — С. 58. ' - • • тт п ї;

₄ вою мистецьких відкриттів. На думку о. Ьрюсо-

Тамсамо. ва, «мистецтво лише там, де дерзання за грань, де

порив за межі пізнаванного»*. Невелика праця В. Брюсова, на яку посилаємося, має характерну назву — «Ключі та­ ємниць». Вона написана на початку XX ст., отже, відобразила той час, коли відбувалося розщеплення уявлень про мистецтво в новітній некласичній естетиці суджень, але й залишалося тяжіння до визнан­ ня вічних цінностей і символів, здатних перекинути духовний міст через віки і простір. Коли В. Брюєов пише про наскрізні віхи й цін­ ності, то підтверджує думку про незнищенність сутнісних прикмет мистецтва, хоч вони можуть мати інтерпретаційну динамічність в іс­ торичному часі. «В усі віки свого існування, — твердить поет, — без- свідомо, але незмінно, художники виконували свою місію, роблячи для себе відкриття, шукаючи інших, досконаліших способів пізнання •Яняннвнтмшмм світобудови»⁵. Коли дикун •— конкретизується Там само. теза — накреслював на своєму щиті спіралі і зиґ-

заґи, наполягаючи, що це «змія», він звершував акт пізнання. Так са­мо античні мармури, образи гетевського «Фауста», вірші Тютчева —

«усе це — саме закарбування у видимій, відчутгєвій формі прозрінь, яких спізнавали художники»¹.

За всю історію естетичних учень у філософії, психології, історії й теорії мистецтва написано велику кількість праць, де основний контекст визначає сутнісгь мистецтва, хоч і різняться погляди щодо його предмета,¹ специфіки самоконститую- вання, і навіть поширена полярність суджень, як, наприклад, у твер­ дженнях постмодерну про «смерть автора» або в абсолютизації' уявлен­ ня про мистецтво як винятково художню творчість і художника. На­ певне не без полемічного запалу саме таку позицію посідає знаний іс­ торик і теоретик мистецтва Ернст Гомбріх у праці «Історія мистецтва», в якій рефреном лунає теза: «Не існує насправді того, що величається мистецтвом... Є лише художники»². Висловлювання про мистецтво, иааиииимшишиишіжші яке дійсно починається з того, що є людина з Гомбрих Зрнет. История особливим обдарованням, мають цілковиту під- искуссгва. — М., 1998. — ставу. Поза участю митця, який пропускає крізь • себе й у співпереживанні відтворює побачений

ним світ, надаючи йому своєрідної інтенціональності, мистецтва не іс­нує, як і не існує способу пізнати його сутність і втаємниченість. Лише в такому контексті можна погодитися з Гомбріхом. Проте існує зако­номірна обставина: мистецтво за його знаково-образною, чуттєво Зу­мовленою сутнісною природою, захоплює у свою орбіту не тількиди-нятковий талант художника, а й так само сформований культурою та^ лант реципієнта — співучасника художнього священнодійства, де без­кінечно розширюється духовний простір універсуму. Саме через це слід уникати обмежувальних тлумачень сутності мистецтва. Загадковість і унікальність його так чи інакше пов'язують із двома величи-нами: художньо-образною мовою мистецтва, здатною в її «нелінійній інформативності» випередити найновітніші технолога, і творцем цих складних невербалізованих систем, тобто художником. На відміну від понятійної інформативності лише мистецтво в його образній формі спроможне забезпечити «подолання порогу сприйняття й отримання зверхлінійного ефекту»³.

Хоча б якими були динамічні зміни мистецтва

ГллщинГ.А. Образ как кон- впродовж його цивілізаційного існування як най-

центратор информащш// істотнішого компонента культури (інколи до не-

инергетическая парадигма, вшзнанності трансформації' форм, наприклад в

Нелинеиное мншление . ^г ~ ^г . ~ ^г „ ^г

в науке и исктссгве. — М., ототожненні з реальним світом речей, чи, навпа- 2002. — С. 187. ки, віртуалізацією художнього об'єкта), за ним за-

лишаються ті «скріпи» і алгоритми, до яких воно повертається і по-но­вому осмислює світ, адже «істина — це істина часу» (Ж. Делез). У Філософському енциклопедичному словнику подано узагальнене ви­значення «Мистецтво — знакова семіотична галузь людської культу-

намаган­ням у всіх своїх повідомленнях поєднати відтворювану в цій галузі конкретність світу з тими чи тими його узагальненими сенсами.

,І«*-=-в-І :«», - Будь-який мистецький, у широкому значенні,

Філософський енциклопедій- ТЄКСТ обов'язково надає КОНКреТНОСТІ універсаль­ ний словник. — К., 2002.— ного характеру, що й є основною ознакою ху- ^с- ³⁸°- дожнього образу як головного будівельного ма-

теріалу в мистецтві»¹. Специфіка мистецтва і його сутність значною мірою реалізуються в тому об'єктові на який спрямовано відобра-жально-виражальні його засоби.