§2. Абстракціонізм

Абстракціонізм (від лат. аЬзігасйо — віддалення) вперше виявив себе в об­разотворчому мистецтві. Пізніше він поширився майже на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму вважається російський ху­дожник Василь Кандінський (1866—1944). У 1913 р. в межах аб­страктного мистецтва виникла самостійна течія — супрематизм (від лат. зирптш — найвищий, зверхній), пов'язана з іменем К. Малевича.

Активну участь у формуванні абстракціонізму як естетико-художнього напряму брали М. Ларіонов, Р. Делоне, М. Сейфор, голландські ху­дожники групи «Стиль».

Значний внесок у розвиток теорії і практики абстракціонізму вніс ідеолог групи «Стиль» нідерландський живописець і теоретик авангардист­ського мистецтва Піт Мондріан (1872—1944), мистецтво якого сформувалося під впливом неоплатонізму й теософи.

На думку Мондріана, мистецтво не повинно підкреслювати особистішого начала, тобто митець (живописець) має «розчинитися» у створюваній ним картині. Друга помилка старого мистецтва в надто уважному став­ленні до природи, до матеріальних речей і до людської чуттєвості. Прихильники нового мистецтва повинні звільнитися від зазначених рис і надати усім природним формам нового образу й структури. Цей процес Мондріан визначив як «денатуралізацію» мистецтва. А після «денатуралізації» починається свобода від «матеріальності» і можливість оновити не лише мистецтво, а й «колективну організацію суспільства». Йдучи таким шляхом, мистецтво, вважає Мондріан, мо­же стикатися з космічним світом. У теорії нідерландського живопис­ця наявні ідеї «універсальної гармонії», чистого вираження форми, «здійсненого мистецтва» тощо. Пізніше Мондріан узагальнив свої те­оретичні шукання, об'єднавши всі власні естетико-мистецтвознавчі ідеї терміном «неопластицизм», який розглядається сьогодні як різно­вид абстрактного мистецтва. Виходячи з міркування, що зовнішній світ, об'єктивна реальність завжди є джерелом страждань, страху, бо­лю, Мондріан вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення будь-яких негативних емоцій. Абстракціонізм постав у нього як своєрідний мак-сималізований раціоналізм, оскільки людина завжди, за будь-яких обставин має спиратися на розум, пам'ятати про свій внутрішній ду­ховний комфорт. Своєрідна комфортність виникає тоді, коли ми позбуваємось емоційного ставлення до явищ і подій об'єктивного світу. «Чиста реальність» творів Мондріана — це реальність, позбав­лена емоційності, вияву почуттів, психологічності. Художник зак­ликає до «геометризацІЇ», якої досягають правильним використан­ням «кольорів» (синій, жовтий, червоний) і «некольорів» (білий, чор­ний).

Сформульовані Мондріаном правила побудови художньої картини крім суворого дотримання законів кольорового співвідношення і чіткої гео-метризації закликають до заперечення сюжету, образу, будь-якого на­тяку на реальну дійсність. Мондріан був переконаний, що таким чи­ном він розв'язує і складну морально-психологічну проблему: як справжній гуманіст вказує людині шлях звільнення від страждань. Слід зауважити, що більшість представників абстракціонізму тяжіла до крайнього суб'єктивізму, навіть релігійного містицизму. Внаслідок цього абстракціонізм певною мірою підтримували релігійні кола. Ідеологічні, політичні мотиви справляли значний вплив на оцінку мистец­твознавцями Заходу творчості «батька абстракціонізму» В. Кандін-ського. Факти біографії Кандінського — росіянина, випускника Мос­ковського університету за спеціальністю «національна економіка», ста­жиста в майстернях відомих митців А. Куїнджі, Ф. Штуки та профе­сійно авторитетній мюнхенській школі А. Ашбе, після революції — ультралівого художника, який прагнув заснувати нове, революційне мистецтво на ідеалістично-релігійних засадах, але не знайшов під­тримки і згодом емігрував,— усіляко обігруються в численних мис­тецтвознавчих працях, присвячених абстракціонізму. Слід наголосити, що Кандінський від початку своєї творчої діяльності пос­тійно намагався виступати і як теоретик мистецтва, порушуючи гострі проблеми, зокрема проблеми суперечностей, що існують між митцем і аудиторією: «Між публікою і митцями пролягає глибока різниця, адже останні (митці) віддають більшу частину життя тій справі, якій публіка поблажливо дарує кілька годин свого дозвілля. А тому-то, що для митців є важкою, відповідальною, серйозною справою, для публі­ки — дише один із засобів внести різноманітність та яскравість у влас­не, зовсім чуже мистецтву життя»¹.

ні її шипиш •••••••нин В. Кандінський саме теоретичними працями

КандинскийВ. В. Избранние намагається подолати цю прірву між митцем і трудн по теорш искусства: пуб лікою, активно залучаючи інших митців В 2 т. — М., 2001. — Т. 1. — до роз'яснювальної роботи щодо нового (абстракт- ' ' ного) мистецтва. Показовим є проведення в 1914 р.

в Одесі виставки робіт творчої молоді, учасниками якої були худож­ники Києва, Москви, Одеси, а також німецькі колеги Кандінського Франц Марк і Габріела Мюнтер. В. Кандінський сприяв становлен­ню низки творчих об'єднань абстракціоністів у Німеччині та Фран­ції. Так, чимало його ідей втілювала у свою діяльність група «Абс­тракція — творчість», що виникла у 1929—1930 рр. у Парижі під ке­рівництвом М. Сейфора. На сторінках журналу «Коло і квадрат» — теоретичного органу французьких абстракціоністів — абстрактність, безпредметність мистецтва абсолютизувалася. Тим часом М. Сейфор наполягав на створенні нового мистецтва — без функцій, без кордо­нів, без батьківщини.

Твори абстракціоністів ніяк не були пов'язані з дійсністю, вони являли со­бою нагромадження кольорових плям, геометричних фігур. К. Мале-вич, наприклад, намагався звести живопис до двох кольорів — чорно­го й білого, малюючи чорні квадрати на білому тлі; пізніше він експе­риментував з одним лише білим кольором — малюванням білого на білому художник обстоював думку про «чисте почуття». Незважаючи на всі теоретичні та організаційні зусилля, митцям так і не вдалося по­яснити, чому глядач у нагромадженні безпредметних зображень пови­нен бачити «свою мрію», «метаморфозу себе самого», відчувати про­цес «звільнення від форм природи» тощо.

В основу абстракціонізму покладено відрив мистецтва від об'єктивної дій­сності. Поняття абстракція представники цього напряму розуміли не як поглиблене всебічне пізнання об'єктивної реальності через уза­гальнення, а як цілковитий відрив від об'єкта. Замість об'єктивної дій­сності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини — ху­дожника. Вони абсолютизували світ власних переживань та емоцій — своє «Я». Звідси в цьому напрямі особливого значення набуває понят­тя самовираження.

Наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово привів абс­тракціонізм до заперечення мистецтва як засобу пізнання дійсності. У теоретичній праці В. Кандінського «Про духовне в мистецтві» (1911) завдання творчості тлумачаться як уміння художника «психічною си­лою» фарби викликати «душевні вібрації». К. Малевич у трактаті «Від Сезанна до супрематизму» скаржився, що від художників вимагають, щоб «мистецтво було зрозумілим». На його думку, було б краще, якби глядачі «пристосували свої голови для розуміння» формалістичних творів. І далі: той, «хто відчуває живопис, менше бачить предмет», а людина, яка «бачить предмет», неспроможна «відчувати живопис».

В. Кандінський намагався пояснити кожний колір. Так, «білий колір діє на нашу психіку, як велике мовчання, що для нас є абсолютним», а «зеле­ний колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову». Жовтий колір у В. Кандінського асоціюється з «духовним теплом», а сірий — «безнадійно нерухомий». Зауважимо, що символіка кольорів не має загальнолюдського значення. Наприклад, у Європі символ смерті — чорний колір, а в багатьох країнах Сходу — білий. Символічне тлума­чення зеленого кольору як надії, червоного — як напруження, триво­ги, блакитного — як волі або ніжності має зазвичай умовний характер і вузькі регіональні межі.

Кандінський не мав чіткої, цілком продуманої «кольорової» програми. Про це свідчать і його пошуки «абсолютного», тобто найвиразнішого, емоційного, хвилюючого кольору. В ранзі «абсолютного» бували і бі­лий, і синій, і жовтий кольори. Суб'єктивізм вражень Кандінського ві­добразився в його роздумах про жовтий колір. Саме цій барві присвя­чено чимало сторінок у працях митця, в його спогадах про дитячі ро-

ки. Захоплення жовтим кольором відчувається й у поезіях та музиці Кандінського. Свою оперу «Жовтий звук» він створив як зразок вті­лення абстракціонізму в музиці.

Усі спроби В. Кандінського та його прихильників теоретично обґрунту­вати унікальну роль кольору у відтворенні внутрішніх переживань (аргументи бралися, зокрема, зі специфіки розвитку первісного мис­тецтва) залишилися на рівні експерименту. Розробити систему за­гальновизнаного тлумачення фігур, знаків і кольорів-символів абс­тракціоністи не змогли. Проте нині ідеї засновника абстракціонізму не лише мають своїх прибічників серед вітчизняних і західних^есте-тиків і мистецтвознавців. Ідеться передусім про психологічний зріз спадщини Кандінського. Так, український естетик Т. Ємельянова пи­ше: «Слід відмітити три важливих напрямки психологічної науки, в яких митець здійснював теоретичний пошук: психологія духу, Інтро^-спективна та експериментальна психологія. Крім того, помітний вплив Кандінського на ергономіку — комплексну науку, яка виникла порівняно недавно. У наш час вона виступає як наукове підґрунтя тех­нічної естетики та сучасного дизайну»¹.

._г_. Перспективними виявилися міркування В. Кан-

Єммшша Т. В. В. Кандін- дінського і щодо синтезу мистецтв, зокрема, жи-

СЬКИЙ В пошуках психофі- ВОПИСу Й МуЗИКИ, ПОЄЗІЇ Й ЖИВОПИСу.

зичних елементів мистецтва: Покладаючись на свою високу обізнаність, зок- Психологічний аспект твор- рема в галузі отворчого мистецтва й музики,

ГД^±°;1 Кандінськнй не припускає сумнівів щодо пра-леми сучасності: Альма- вильності своїх суджень. Гармонійність душі за-нах. — К., 2000. — С. 182. стерігає його від перебільшень, а щирість розуму

надає «духовній владі в мистецтві» надзвичайної життєвої енергії. Теорія і практика сучасного абстракціонізму здебільшого копіюють досяг­нення абстракціонізму «класичного». Мабуть, це свідчить про внут­рішню обмеженість абстрактного мистецтва, штучність засад, на які спиралися його засновники. Абстракціонізм породив безліч художніх модифікацій, серед яких виокремлюються «ліричний абстракціо­нізм», «живопис без форми», «абстрактний експресіонізм», «ташизм» (живопис кольорових плям) тощо.

Серед представників усіх відгалужень абстракціонізму найбільшої попу­лярності зажила висунута засновниками цього напряму ідея Імпровіза­ції' як основи творчого процесу. Немає сумніву, що імпровізація може мати цікаві наслідки у творчому процесі. Проте в теорії В. Кандінсько­го вона передусім є випадковістю, непередбаченістю творчого проце­су. Серед тих, хто активно використовує принцип імпровізації', чима­ло ремісників, схильних до ппукатурства, які «скандалізують» своїми витворами аудиторію.

Зазначимо, що, широко використовуючи поняття імпровізація, абстракці­оністи в живописі, музиці чи театрі ототожнюють її зі спонтанністю,

щохвилинністю, з «вібраціями» душі. Однак імпровізація можлива ли­ше на рівні високого професіоналізму і потребує багаторазового за­кріплення вже знайденого у праці над твором. Тільки спираючись на свій творчий набуток, художник може прийти до елементів імпровіза­ційної творчості. Саме елементів, бо історія мистецтва не знає прик­ладів чистої імпровізаційної творчості.

Отже, теоретики абстракціонізму заперечують розуміння мистецтва як складного процесу творчості, як синтезу раціонально-емоційного від­творення дійсності. Суб'єктивізм, жонглювання складними явищами творчого процесу, якими є імпровізація та інтуїція, призводять до руй­нування комунікативної функції мистецтва.