§5. Постмодерністська естетика

Аналіз тенденцій розвитку некласичної естетики протягом XX ст. робить актуальним розгляд постмодерністської естетики як специфічного со-ціокультурного явища, що позначене самобутнім світорозумінням та світовідчуттям. Хоча широке коло проблем постмодернізму взагалі і постмодерністської естетики зокрема досліджується активно, все ж і понині залишається низка дискусійних питань, відповідь на які існує на рівні авторських інтерпретацій та оцінок.

Серед дискусійних питань слід виокремити хронологію становлення пост­модернізму, специфіку взаємодії' «модернізм—постмодернізм», термі­нологічні розбіжності, теоретичне «насичення» постмодерністських процесів, специфіку естетико-мистецтвознавчої модифікації' постмо­дернізму.

Щодо хронології' становлення постмодернізму, то передусім потрібно звернути увагу на 60-ті роки минулого століття, тобто на період, ко­ли внаслідок певних соціально-політичних процесів (війна США проти В'єтнаму, радикальні молодіжні рухи в країнах Європи, «куль-

турна революція» в Китаї; введення радянських танків на територію Чехословаччини у 1968 р. та ін.) були поставлені під сумнів здобутки «раціоналізованої» цивілізації з властивими їй ортодоксальними мо­ральними нормами.

Чимало дослідників постмодернізму називають 1968 р. як такий, в якому було започатковано певні процеси, що досить швидко почали асо­ціюватися з вичерпаністю модернізму і початком нової доби. Сту­дентські протести в Парижі у травні 1968 р. були підтримані багать­ма університетами Європи і подекуди мали політичне забарвлення. Зрештою світ визнав існування «молодіжної культури», яка демон­струвала суміш суперечливих політичних орієнтацій, пошуків нової моралі та нового мистецтва, просякнутих ідеєю вседозволеності «Молодіжна культура» 60-х років справила значний вплив на «інте­лектуальний світ», намагаючись, за висловом американського куль­туролога Дж. Вейза, привести до влади «новий склад інтелектуалів, єдина мета яких полягала в тому, щоб зруйнувати модерністський світ». Дж. Вейз посилається на думку Ч. Дженкса, який з точністю до хвилини визначив кінець модернізму: «15 липня 1972 р. о 15 год. 32 хв. закінчився вік модерну і почалася доба постмодерну. Саме в цей момент було висаджено в повітря житловий комплекс Ргш«-1§ое в Сент-Луїсі, вершину модерністської архітектури. Знаменитий взі­рець високої технології, модерністської естетики і функціонального дизайну, цей проект був настільки безликим і гнітючим, настільки відкритим для злочинності й неможливим для патрулювання, що в ньому просто не можна було жити»¹.

+ттштвтяяттттташ ПОДІЛЯЮЧИ ПОГЛЯД Ч. Дженкса, Дж. ВеЙЗ ДОСИТЬ ВеюЛж. Бремена постмодер- чітко розмежовує модернізм-світогляд, який на. — М., 2002, — С. 36. «створює конструкції раціонально продумані, але такі, що в них неможливо жити», і постмодернізм, який «не будує щось нове на руїнах старого світу», а воліє висаджувати в повітря. Зрозуміло, що зруйнування Ргаіа-1§ое як початок доби постмодер­нізму — це своєрідна метафора, але вона чітко відповідає тим проце­сам, що відбуваються в теоретичному аспекті осмислення гуманітар­них процесів другої половини XX ст. Так, у 1974 р. на сторінках аме­риканського журналу «Соттепіагу» розгорнулася дискусія на тему «Культура і поточний момент», під час якої точилися гострі супереч­ки щодо розуміння стану культури, яка мала вияви «масової», «антаго­ністичною, «елітарної» та «авангардної». Позицію захисту концепції «антагоністичної культури» як складової модернізму (Л. Тріллінг) бу­ло спростовано концепцією «естетичного виміру культури» (Г. Мар-кузе), що, власне, підготувала постмодернізм.

Розглядаючи процес визначення початку «доби постмодернізму», слід ознайомитись із матеріалами, викладеними в монографії' відомого французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Постмодерний стан» (1979).

Ця робота стала чи не першою спробою застосування поняття «пост­модернізм» до філософських проблем, тобто трансформування соціо-культурного феномену у світоглядний. Отже, історія постмодернізму налічує близько трьох десятиліть і це виправдовує, з одного боку, властиву йому як теоретичній проблемі дискусійність, а з іншого — пояснює актуальність зіставлення «модернізм—постмодернізм». Роз­глядаючи це зіставлення, потрібно наголосити на формальному ас­пекті, адже постмодернізм, безперечно, є наступним після модернізму етапом у розвитку європейської та американської філософії, естетики і мистецтва. Водночас — і на цьому наголошують більшість дослідни­ків постмодернізму — постмодернізм відмежовується від модернізму. Аналізуючи постмодернізм, науковці послуговуються поняттям «пос-тмодерністський зсув», в якому фіксується факт використання постмо­дернізмом теоретичних здобутків різних напрямів некласичної філо­софії чи естетики, а саме феноменології, структуралізму, герменевти­ки. А ці напрями не співвідносили себе з модерном, не висували проблему модерну як обов'язковий компонент у контексті теоретич­ного аналізу культуротворчих процесів першої половини XX ст. Представники некласичної філософи' та естетики переважно зосере­джували увагу на руйнуванні традиційних моделей гуманітарного знання, на утвердженні ролі позасвідомих, інтуїтивістських чинників як у ставленні до світу, так і в процесі творчості.

Доволі переконливо процес поступового створення теоретичного під­ґрунтя для «постмодерністського зсуву» відтворює український есте­тик Т. Гуменюк: «З того часу (кінець XIX — початок XX ст. —Л. Л.) формується думка про багатоманітність філософських дискурсів, аль­тернативних форм, які спонтанно поширюються. З-поміж них: «фун­даментальна онтологія» (М. Гайдеггер), феноменологія (Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті), «філософська герменевтика» (Г. Гадамер), «контр-філософія» (М. Фуко), «деконструкція» (Ж. Дерріда), «наративізм» (Ж.-Ф. Ліотар), «теорія комунікативної поведінки» (Ю. Габермас). Це той стан, коли сама філософія ревізує не лише свій самообраз, поня­тійний апарат, свої категоріальні основи, а й сучасний стазис, «вкида-ючи, таким чином, себе у період незвичайної творчості»¹.

йниннииии^^имиииа Широке залучення постмодернізмом теоретич-Гуменюк Т. К. Постмодернізм ного досвіду некласичної гуманітаристики під-

як транскультурний фено- КрССЛЮЄ ЙОГО ЄКЛЄКТИЧНИЙ хараКТСр, ЩО СуПС-

мен. Естетичний аналіз: Ав- речить модернізму. Модернізм, заперечуючи

тореср. лис.... д-ра філос. /.

_на __к 2002—С 15 «минуле» — добу, що передує «сучасному», — на­магався сформувати цілісну самостійну модель суспільства на засадах єдності демократії', науково-технічних здобутків цивілізації' та гуманістичних ідеалів.

Якщо модерністи, розуміючи абсурдність і безперспективність «раціоналі­зованої» цивілізації', намагалися «опанувати хаос і встановити власний

порядок» (Д. Харвей), то постмодерністи, за слушним зауваженням Дж. Вейза, приймають хаос і живуть із ним, розглядаючи будь-який порядок тільки як проміжний засіб, який може змінюватися від люди­ни до людини. Інші дослідники розглядають постмодернізм як виклик модернізмові чи як парадоксальну колізію в логіці культуротворення.

Визнаючи дискусійний стан щодо з'ясування специфіки модернізму й постмодернізму, зазначимо, що кожна з наведених характеристик має право на існування і відображає певний зріз проблеми «модер­нізм—постмодернізм», у якій ті чи інші відмежування постмодерніз­му від модернізму не заперечують наступності постмодернізму сто­совно модернізму.

Ще однією важливою проблемою щодо виявлення специфіки постмодер­нізму є проблема термінології, зокрема термінологічних розбіжно­стей, що існують в інтерпретації власне поняття постмодернізм і по­нять, близьких до нього. Так, Дж. Вейз чітко розрізняє поняття пост­модерн і постмодернізм. Він зауважує: «Існує різниця між терміном «постмодерн», який означає певний відтинок часу, і терміном «пост­модернізм», що стосується цілісної ідеології»^.

гйншнмншшшммнвяш Такий самий підхід може бути застосований і

Вейз Аж. Бремена постаодер- щодо доби модерну, тобто розмежування по-

низма. — С. 39. нять модерн (час) і модернізм (ідеологія). На певну

увагу заслуговує з'ясування специфіки понять модерн і авангарЬ, які хоча і можуть використовуватись як синоніміч­ні, проте мають автономну сферу застосування: «Модернізм — те, що охоплюється історичними межами модернізму; авангард — най-останніше, нове в модернізмі, душа мистецтва, його рушій. Модер­нізм як культурно-історична епоха містить у собі не лише авангар­дистську тенденцію, не тільки «авангард сьогодні», а й «авангард учо­ра» (звідси й загальновживані вирази на зразок «класичний авангард», «авангард 10-х років тощо)»².

Розглядаючи проблему термінологічної забезпеЧЄНОСТІ ПОСТМОДерНІСТСЬКИХ ПрОЦССІВ, СЛІД ЗВСрнути увагу й на позицію тих аВТОрІВ, ЯКІ «ВибуДОВують» чітку послідовність певних соцюкультурних

процесів, що зумовили появу «постмодерністського проекту». Так, український культуролог О. Соболь оперує поняття­ ми премодерн (минуле), модерн (сучасне) і постмодерн. При цьому вона * -^гччгечта;" вважає, що «постмодерн — це виклик модерніст-

Со&ль О. М. Постмодерн і ському проекту «саморефлективної, критичної ра- майбутнє філософії. — К., ціональності і свободи», якому притаманна тен- 1997. — С. 50. денція від кантівської концепції Просвітництва до

гуссерлівського «повороту до речей в самих себе»³.

Процитоване положення засвідчує, що автор, аналізуючи конкретні культуротворчі процеси, робить наголос на «премодерні», наповню-

ючи його глибинним щодо історико-філософського підходу зміс­том. Поняття модерн і модерністський вживаються О. Соболь як сино­німічні.

Аналіз термінологічних розбіжностей, що ускладнюють концептуаліза- цію проблеми, потребує звернення уваги й на префікси пост-, нео-, пост-пост-, транс-, які додаються до слів модернізм чи постмодернізм, підкреслюючи якісь особливо вагомі прояви модерністського чи пост- модерністського руху. Показовою в цьому контексті може бути стаття Ж.-Ф. Ліотара «Зауваження щодо смислів «пост»¹, на сторінках якої •«тппшяниаввмі^ автор намагається виявити етимологічні та смис- Дрв-Лиотар Ж.-Ф. Заметка лові навантаження префікса «пост», о смислах «пост» // Иносір. Розгляд термінології важливий ще й тому, що ^лит' ' ⁹ ' всупереч філософській чи естетичній інтерпре-

тації зазначених понять, в сучасному мистец­твознавстві вони мають цілком самостійне значення. Так, модерн визначається як одна з назв спрямування в мистецтві Європи і США кінця XIX — початку XX ст. При цьому мистецтвознавці наголо­шують на національній специфіці тлумачення поняття модерн: «У вітчизняній науковій традиції' найпоширенішою є назва «модерн». У Бельгії, Великій Британії', США цей стиль має назву «ар нуво» (агі поиуеаи), в Німеччині — югендстиль уіі§єпсізш), в Австрії' — «Се-цессіон-стиль» (5е2Є88Іоп8Іі1), в Італії— «стиль Ліберті» (зше ІлЬегІі), в Іспанії — «модернізм» (тосіегпізто)»².

«*тшмиммішммв Ототожнення модерну лише з мистецьким сти- Иаусстю XX века: Знцикл. — лем загалом стоїть осторонь тих теоретичних М.,2002. —С. 193. дискусій та культуротворчих процесів, які є

об'єктом теоретичного аналізу на рівні філо­софсько-естетичного підходу.

Підсумовуючи аналіз термінологічних розходжень та різночитань, що існують у теоретичних розробках науковців різних країн, вважаємо за доцільне оперувати поняттями постмодернізм та модернізм, вважаючи, що вони найвиразніше й найдостовірніше відображають передусім процесуальний характер культуротворчих процесів XX ст., а структу-рування змісту цих понять дає змогу виявити специфічні часові чи творчі ознаки («авангард», «авангард 10-х років XX ст.», «нео-» чи «ультрамодернізм», «мистецький постмодернізм» тощо). Висвітлені конкретні дискусійні проблеми постмодернізму дають мож­ливість об'єктивно оцінити теоретичне «насичення» постмодер-ністських процесів та специфіку їх естетико-мистецтвознавчої мо­дифікації'.

Слід наголосити, що доволі важко провести межу між філософською та естетико-мистецтвознавчою моделями постмодернізму, адже чимало авторів взагалі вважають, що постмодернізм — це термін для позна­чення ідеології' мистецтва, що формувалося в 60—70-х роках XX ст.

як своєрідна відповідь на тогочасні кризові явища, «притаманні аван­гардизмові того періодр (О. Соболь). Водночас поширеною є і дум­ка про ширші, ніж лише мистецтво певного періоду, витоки постмо­дернізму. Ці витоки пов'язують з оновленням значення поняття гума­нізм і утвердженням «постмодерністського гуманізму» (Г. Гуменкж). А для Дж. Вейза постмодернізм — це, власне, антипросвітництво, руйнування мови, деконструктивізм та знищення істини, тобто ство­рення такого стану, «коли нема істини». Щодо естетико-мистецтво-знавчих модифікацій, то Дж. Вейз вважає, що постмодерністи запе­речують естетичні, моральні'чи релігійні абсолюти і насаджують «власне розуміння життя», часто-густо «знищуючи межу між прекрас­ним і потворним». Такі тенденції призводять до дегуманізації мистец­тва, до свідомого перетворення його на ще один товар широкого вжитку. Посівши таку позицію, постмодерністи «розмивають» зна­чення автора, тобто того, хто створює роман, фільм чи музику, бо їх завдання, за висловом Ф. Джеймсона, — довести, що митець не є уні­кальною творчою особистістю. Митець тільки презентує «колажі», а постмодерністи, «багаторазово опрацьовуючи стилі, спростовують претензії естетики і мистецтва на елітарність». При цьому елітарність естетики могла б бути зумовлена довершеністю чуттєвої природи людини, а елітарність мистецтва — саме авторським характером ху­дожнього твору. В житті суспільства формується парадоксальна ситу­ація, коли, з одного боку, «постмодерністи вихваляються елітарними галереями», а з іншого — експонують у цих галереях «портрети Ел-віса, колажі з фантиків та інший кричущий несмак».

Подібні ідеї висловлює також Т. Іглтон, який називає постмодерністські твори грайливими і вважає, що «вони висміюють самі себе й навіть нагадують шизофренію».

Значну увагу постмодерністи приділяють проблемі понятійно-категорі-ального забезпечення естетико-мистецтвознавчих пошуків. Серед головних понять пропонуються такі: як міжтекстуальність — куль­тура і інтелектуальне життя це лише перетин текстів, який, у свою чергу, породжує нові тексти; Ьеконструкція — знаходження в текстах опорних понять і метафор, що вказують на несамототожність тек­сту та ознаки його перегуків з іншими текстами; шизоаналіз — ре­зультат деспотичного впливу сучасних форм культури, якому влас­тива розбіжність між соціальним виробництвом і виробленням ба­жань; полістилізм — узагальнення існуючих стилів і необмежене оперування ними у формотворенні зразків як «буржуазного», так і «високого» мистецтва; симулякр — фантомне заміщення реальності, створення віртуального образу.

Широке застосування поняття симулякр передбачає заміну традиційних понять мімезис та відображення, спираючись на які аналізували ми­стецькі процеси.

Постмодерністи намагаються й іншим естетичним поняттям надати нового змісту і вводять в ужиток поняття анти-трагичне, новий реалізм та ін.

1. Яку роль відіграють поняття інтер- 4. Які періоди можна виокремити в претація, цінність, естетичний досвід, пе- процесі формування екзистенціа- реживання у висвітленні естетичної лістської естетики? проблематики? 5. Як співвідносяться поняття модернізм

2. Яка естетико-мистецтвознавча і по&імодернізм? проблематика є спільною для пред- 6. Які напрями некласичної естетики ставників феноменології, структура- Другої половини XX ст. вплинули лізму та постмодернізму? на становлення постмодернізму?

3. Як співвідносяться релігійний ка- 7. Які нові поняття введено постмо- нон, свобода вибору і свобода твор- дерністами для забезпечення естети- чості митця? ко-мистецтвознавчих пошуків?

Списе мвШдашШрШІурі; ШИЗИМИИШВ

Борт Р. Избраннне рабо- дерністські тенденції // Личковах В. А. Від Фауста

тн: Семиотика. Поз- Актуальні проблеми істо- до Леверкюна: Вступ до

тика. — М., 1989. рії, теорії та практики ху- некласичної естетики. —

ГряхлловА. А. Структура- дожньої культури: 36. на- Чернігів, 2002.

лизм в зстетике. — Л., ук. праць. — К., 2002. — Маритт Ж. Ответствен-

1989. Вип. X. ность художника // Са-

Туменюк Т. К. Жак Дерри- Камю А. Бунтующий че- мосознание европейской

да й постмодернистское ловек. — М., 1990. культури XX века. —

мьппление. — К., ЛиотІфЖ.-Ф. Состояние М., 1991.

1999. постмодерна//Всемир- Сартр Ж.-П. Затворники

Дніпровська Є. В. Сучасна ная философия. Альтонн. — Харьков,

культура США: Постмо- XX век. — Минск, 2004. 1999.

Розділ 13

Мистецька практика ХХ століття