§ 4. Розвиток посткласичної естетики
Розвиток посткласичної естетики пов'язаний з іменами Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, О. Конта, К. Маркса, С. К'єркегора.
У контексті гегелівських ідей і завершення естетикою Гегеля класичного періоду розвитку цієї науки на особливу увагу заслуговує філософсько-естетична позиція Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга (1775—1854), зокрема прочитані ним в Ієні та Вюрцбурзі лекції з філософії мистецтва, в яких він аргументує думку про художню творчість і естетичне споглядання як найвищі ступені розвитку абсолюту. Шеллінгу був близьким романтико-ірраціональний погляд на світ, що дає право говорити про цього філософа як про спадкоємця сієнських романтиків, зокрема Ф. Шлегеля і Новаліса.
Фахівці з історії філософії поділяють творчість Шеллінга на кілька періодів: 1) натурфілософський (від середини 90-х років XVIII ст.); 2) трансцендентальний, або естетичний, ідеалізм (1800—1801 рр.); 3) філософія тотожності (до 1804 р.); 4) філософія свободи (до 1813 р.); 5) філософія міфології та одкровення (до 1854 р.). Упродовж 1802— 1803 рр. Шеллінг працює над «Філософією мистецтва» — роботою, в якій найповніше виявилися естетичні погляди вченого. Важливим є твердження Шеллінга про те, що естетичне слід розглядати як гармонію свідомої і позасвідомої діяльності, як тотожність чуттєвих і мо-ральнісних засад. Виходячи з такого розуміння естетичного, Шеллінг відносить мистецтво до найвищої форми ідеального світу. Водночас
саме мистецтво здатне урівноважити ідеальний та реальний рівні, в яких, на думку Шеллінга, існує світ.
Зміни у поглядах Шеллінга пов'язані з 1814—1817 рр., коли він поступово зближується з представниками теософських, релігійно-містичних напрямів. Ще в 1803 р. у праці «Філософія і релігія» Шеллінг тлумачив абсолют як Бога, як безкінечну першооснову, а на початку 40-х років уже виступив як виразник аристократично-клерікальних кіл Німеччини, свідомий пропагандист містико-теософських ідей.
Усвідомлюючи складність, неоднозначність і суперечливість суджень Шеллінга, не можна не визнати силу їх впливу на світорозуміння інтелігенції Європи у другій половині XIX ст., а також у XX ст. Відображення шеллінгіанства знаходимо в естетичних концепціях Фейєр-баха, Шопенгауера, К'єркегора, Фрейда й Бергсона.
Щопенгаузр А. Афоризмн житейской мудрости: В2т. —М.,1990.—Т.2.— С. 33.
Шопенгауер вважав, що реальне людське життя позначене песимізмом і розчаруванням, подолання яких можливе або шляхом естетичного споглядання, або за допомогою моральних чинників, зокрема співчуття та співпереживання.
Посткласична естетика знайшла своє повне й завершене вираження в естетиці марксизму, що виник на теренах світової культури і певною мі-
рою враховував досягнення попередньої філософської, економічної, соціальної думки. Свідомий інтерес до здобутків гуманітарних наук, зокрема етики, естетики, теорії та історії мистецтва, дав марксизму змогу відтворити доволі повну картину руху творчої активності людини від міфо-символічного бачення світу до становлення соціального роману XIX ст. Які саме естетичні проблеми привернули увагу Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Енгельса (1820—1895)? Слід насамперед виокремити факти, пов'язані із загальною оцінкою естетики, розумінням її ролі й значення. Так, у 1857 р. американський видавець Чарлз Дана запропонував К. Марксу написати для «Нової американської енциклопедії» статтю «Естетика». У листі до Ф. Енгельса, К. Маркс висловив роздратованість з приводу нереальності поставленого завдання «фундаментально викласти естетику на одній сторінці». У праці «Святе сімейство» він різко критикував «спекулятивну естетику» младогегельянців. У свою чергу, Ф. Енгельс у листі до Конрада Шмідта рекомендував тому ознайомитися з естетикою Гегеля, яка, за його висловом, «вражає».
Інтерес до естетичної проблематики живився власною літературною творчістю, що мала для Енгельса принциповий характер. Ще у 1838 р. він видрукував вірш «Бедуїни», в якому зробив спробу дати морально-психологічну оцінку одному з давніх народів світу, проаналізувавши його долю. Енгельс активно співробітничав з літературним товариством «Молода Німеччина», що склалося під ідейним і художнім впливом видатного німецького поета Г. Гейне. Члени товариства намагалися перетворити літературу на дійове знаряддя перебудови суспільства, наголошуючи на соціальному призначенні мистецтва.
Саме Ф. Енгельс через оцінку творчості К. Бека, Л. Берна, Л. Уммермана домагався чіткості щодо теоретичних програм і художніх напрямів об'єднання «Молода Німеччина».
Пов'язуючи спрямованість предмета естетики з аналізом людської чуттєвості, Маркс і Енгельс значну увагу приділили дослідженню проблеми чуттєвого опанування людиною навколишнього світу і ролі системи «зовнішніх» і «внутрішніх» почуттів людини. Проте здатність чуттєво ставитися до світу визначається не фактом існування у людини органів чуття, а формуванням такої здатності в акті чуттєвого споглядання, яка сприяє розпредметненню суспільно значущого предмета. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс тлумачив як перетворення людського на «теоретичне почуття».
Осмисливши загальну природу чуттєвості як основи формування естетичного почуття, марксизм зробив значний внесок в удосконалення понятійно-категоріального апарату естетики, у вивчення естетичних проблем в контексті культурно-історичного процесу. К. Маркс застосовував принцип історизму до аналізу прогресу й регресу в мистецтві, що давало можливість як об'єктивно оцінити, наприклад, роль і зна-
чення міфологічної свідомості людства, проаналізувати специфіку міфу, причини досконалості античного мистецтва, так і розкрити суперечливість культурного розвитку в XIX ст., з'ясувати історичну долю реалістичного мистецтва тощо.
В естетичній спадщині К. Маркса і Ф. Енгельса важливе місце посідає їхнє полемічне листування з Ф. Лассалем щодо його п'єси «Франц фон Зікінген» (березень — травень 1859). Ці листи містять перші тези майбутньої полеміки марксизму з лассальянством, аналіз специфіки трагічної колізії в реальній історії та мистецтві, оцінки творчої спадщини тих авторів, талант яких дав їм можливість працювати у жанрі трагедії, осмислюється проблема творчого методу. Пізніше, у листуванні з М. Гаркнесс (квітень 1888 р.), Енгельс проаналізував поняття тенденційний роман і визначив реалізм як метод, у межах якого є, крім правдивості деталей, «правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах».
У теоретичних працях «Економічно-філософські рукописи 1844 року» та «Німецька ідеологія» К. Маркс, досліджуючи процес становлення людини як соціального суб'єкта, значну увагу приділив аналізові механізму формування її особистісного ставлення до дійсності. При цьому звертає на себе увагу та роль, яка відводиться створеному предметному світові як «реальній» природі людини, де відбувається її життєдіяльність. Маркс вказував на нерозривний взаємозв'язок створеного трудовою діяльністю предметного світу й особливих характеристик самої людини. Перетворюючи природу відповідно до своїх потреб, людина змінює й себе, в ході практики «напрацьовує» такі здібності, таке ставлення до навколишнього світу, які дають їй змогу творити «за законами краси». Матеріально-духовний світ, в якому живе й діє людина, є відображенням її сутнісних сил. Водночас світ матеріальних і культурних цінностей, створених попередніми поколіннями, є основою для діяльності наступних поколінь.
Людина, як відомо, є чуттєвою істотою, і її взаємодія зі світом здійснюється передусім завдяки чуттєвому спілкуванню. Водночас слід наголосити, що здатність до чуттєвого сприймання світу забезпечується не простим фактом наявності у людини почуттів, а формуванням такої здатності в самому акті чуттєвого споглядання, яка спонукає до розпред-метнювання суспільного смислу предмета чи явища. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс розглядав як перетворення людського почуття на так зване теоретичне почуття. Людина в своєму індивідуальному розвиткові, поведінці, діяльності спирається, по суті, на досвід попередніх поколінь, закріплений у формах культури. Маркс виокремлює соціальну, практичну природу людського чуттєвого ставлення до дійсності і вважає, що створення п'яти зовнішніх почуттів — це робота всієї попередньої історії. У межах марксистської філософської концепції естетичну науку було визначено як
таку, що вивчає природу, функції, загальні закони й закономірності естетичної діяльності людини та суспільства. Таке розуміння естетики не виключало з предмета науки мистецтво, адже воно є специфічною формою естетичної діяльності.
Естетику К. Маркса і Ф. Енгельса було взято за методологічну основу у теоретичні розробки естетиків СРСР. Слід зазначити, що з середини 50-х і до кінця 80-х років XX ст. радянська естетика розвивалася доволі активно, порушуючи найважливіші теоретичні проблеми. Так, упродовж кількох десятиліть учені Росії, України, Грузії, Білорусі збагачували понятійний апарат естетики, зокрема традиційну категоріальну систему, запропоновану ще за часів античності, і обґрунтовували категоріальний статус таких понять, як гармонія, міра, естетичне, героїчне, драматичне тощо. Ця проблематика в усі часи потребувала значної уваги передусім тому, що понятійно-категоріальний апарат відображає динаміку історичного розвитку науки, процес її теоретичного збагачення.
У межах марксистської методології' формувалися авторські концепції, що розширювали уявлення про природу чуттєвого пізнання, про складну внутрішню структуру естетичного процесу.
Надбанням естетичної науки цього періоду слід вважати штегративні процеси, що зумовили зближення естетики з етикою, психологією, мистецтвознавством і культурологією. Складався своєрідний міжпредметний теоретичний простір, що давав змогу виокремити і всебічно проаналізувати проблеми художньої творчості, художньо-естетичної цшності, специфіки сприймання мистецтва, його функціональність, проблеми синтезу мистецтв тощо. Плідним було дослідження історії естетичної науки, висвітлення естетичних поглядів окремих учених.
Слід зауважити, що розвиток естетичної проблематики відбувався у гострих теоретичних дискусіях, які засвідчили принципово різне розуміння окремих положень марксизму, намагання естетиків подолати вульгарно спрощене, декларативне тлумачення і принципу історизму, і діалектики об'єктивно-суб'єктивних відношень, і співвідношення матеріального та ідеального.
- §1. Поняття «естетика». Становлення перших естетичних уявлень
- § 2. Предмет естетики в процесі розвитку проблематики науки
- §3. Естетика
- § 4. Розвиток посткласичної естетики
- §5. Естетика в структурі
- §1. Творчий потенціал людської праці
- §2. Людська особистість як об'єкт естетичної діяльності
- § 3. Естетичні форми
- § 4 Природа. В структурі
- § 5. Естетична діяльність і мистецтво
- §1. Естетичне почуття
- §2. Естетичний смак
- §3. Естетичний ідеал
- §4. Естетичні погляди і теорії
- §1. Статус категорій естетики
- § 2. Категорії «гармонія» і«міра»
- §3. Категорії «прекрасне» і «потворне»
- §4. Категорії «піднесене», «героїчне», «низьке»
- § 5» Категорії «трагічне» і «комічне»
- §6. Категорія і
- §1. Методологічні засади аналізу мистецтва ,
- §2. Парадигмааьне визначення мистецтва: поняття і сутність ;
- §3. Інтенція людського
- §4. Відображааьно-виражальна природа мистецтв
- § 5. Художність змісту і форми
- § 6. Стиль як естетико-
- Розділ 6 Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак
- §1. Генезис художнього га образу
- §2. Чуттєва безпосередність художнього образу
- § 3. Принцип антиномічності й структура художнього образу
- § 4. Умовність і знаковість в художньому образі
- §5. Універсамі художнього символу
- § 6. Асоціативність, метафоризм і алегоричність як чинники художньо-образної виразності
- §1. Мистецтво в культурно-історичному просторі
- §2. СвоБоЗдТзетермшізм у мистецтві
- §3. Художній твір як форма
- §4. Етнонацюнальне
- §5. Історична динаміка функцій мистецтва
- § 1. Модель видової специфіки мистецтва: античність
- § 2. Модель видової специфіки мистецтва: середньовіччя
- §3. Модель видової специфіки мистецтва: відродження
- § 4. Модель видової специфіки мистецтва: новий час
- § 5. Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття
- §1. Художня творчість: історія проблеми
- §2. Художня творчість
- §3. Естетичні засади
- §1. Історична типологія мистецтва
- §2. Первісне мистецтво
- §4. Античне мистецтво
- §5. Мистецтво європейського середньовіччя
- §6. Мистецтво відродження
- §7. Основні мистецькі напрями нового часу
- §8. Мистецтво модерну та постмодерну
- Розділ 11 Некласична естетика: досвід першої половини хх століття
- §1. Теоретичні витоки
- §2. Неопозитивістська естетика
- §3. Психоаналітична естетика
- §4. Естетичні проблеми в контексті' «глибинної психології»
- §5. Штуїтивістська естетика
- §1. Феноменологічна естетика
- §2. Структуралістська естетика
- §3. Екзистенціалістська естетика.
- §4. Неотомістська естетика
- §5. Постмодерністська естетика
- § 1. Фовізм, кубізм, футуризм
- §2. Абстракціонізм
- §3. Експресіонізм
- §4. Сюрреалізм
- Розділ 14 Художнє життя суспільства
- §1. Форми організації
- §2. Політика в галузі культури і мистецтва
- § 1. Історія української естетики в контексті національної культури
- §2. Український естетичний дискурс кінця XIX — першої половини XX століття
- §3. Українська естетика